психологический травматический стресс, возникший во время военных действий

Пушкарев А. Л. , Доморацкий В. А., Гордеева Е. Г. ПТСР - диагностика и лечение
Автор: Пушкарев А. Л. , Доморацкий В. А., Гордеева Е. Г.
Издательство института психотерапии
Москва
2002 г.

ВВЕДЕНИЕ
Проблема социально-психологической адаптации ветеранов войн, которые перенесли психотравмирующее воздействие факторов боевой обстановки, является чрезвычайно актуальной практической, научной и социальной проблемой как в странах СНГ, так и за рубежом.
Психический и психологический травматический стресс, возникший во время военных действий, является одним из главных внутренних барьеров на пути адаптации к мирной жизни. После возвращения к мирной обстановке на уже имеющееся стрессовое расстройство (связанное с войной) наслаиваются новые стрессы, связанные с социальной адаптацией ветеранов. Они сталкиваются с непониманием, осуждением, сложностями в общении и профессиональном самоопределении, с проблемами – экономическими, образования, создания или сохранения семьи и др.
Выводы исследователей часто противоречат друг другу: с одной стороны встречаются утверждения об отсутствии у ветеранов проблем с психическим здоровьем, а с другой – признание наличия у всех ветеранов посттравматического стрессового расстройства (ПТСР). Это связано с отсутствием единого методологического подхода к обследованию и анализу результатов, с расширенной трактовкой термина ПТСР, который является относительно новым для отечественной психиатрии и психологии.
Впервые ПТСР было описано в США на основе длительного изучения психического состояния солдат американской армии, вернувшихся после войны во Вьетнаме. В 1980 г. понятие «посттравматическое стрессовое расстройство» (ПТСР) было принято как отчетливая и обоснованная диагностическая категория. Посттравматическое стрессовое расстройство можно определить как состояние, которое развивается у человека, испытавшего психоэмоциональный стресс достаточной выраженности, способный быть травматическим практически для любого человека.
По воздействиям на психику человека и их последствиям, войны конца 20-го века очень похожи на войну во Вьетнаме. В США, по данным национального исследования ветеранов войны во Вьетнаме, в 1988 г. у 30,6% участвовавших в ней американцев наблюдались посттравматические стрессовые расстройства, частичные ПТСР – у 22,5%. У 55,8% лиц, имеющих ПТСР, были обнаружены пограничные нервно-психические расстройства; вероятность оказаться безработным (по сравнению с другими) у них в 5 раз больше, разводы были у 70%, родительские проблемы у 35%; крайние формы изоляции от людей у 47,3%, выраженная враждебность – у 40%, совершение более 6 актов насилия в год у 36,8%, попали в тюрьму или были арестованы 50%. В наше время у 72% участников боевых действий в Чеченской Республике выявляются астено-депрессивные состояния, психотические реакции, которые в большинстве случаев приводят к развитию ПТСР. По нашим данным исследования состояния здоровья у ветеранов войны в Афганистане, проживающих в Республике Беларусь, у 62,3% участников военных действий определяется ПТСР различной степени выраженности.
Отсутствие данных о количестве ветеранов в странах СНГ, страдающих ПТСР, о выраженности его не позволяет получить до сих пор полного представления о масштабах необходимых организационных мероприятий по оказанию научно обоснованной медицинской и социально-психологической помощи ветеранам. Выделение ПТСР как особой нозологической группы имеет значение для прогнозирования их развития у участников военных действий и для разработки необходимых в этих случаях специальных профилактических и реабилитационных программ.
Внедрение современных, общепринятых в странах СНГ и за рубежом критериев ПТСР, позволит приступить к решению актуальной проблемы – оказанию необходимой конкретной психиатрической, медико-психологической помощи ветеранам военных конфликтов.
Однако, научно обоснованных положений по оказанию воинам-интернационалистам психотерапевтической, психологической и психиатрической помощи крайне мало. В то же время все современные подходы к реабилитации обязательно включают психотерапию.
В представляемой работе отражены данные зарубежного опыта специалистов, оказывающих помощь ветеранам различных войн, обобщен практический опыт работы с участниками военных действий в Республике Беларусь. Рекомендуются методики, которые позволят с учетом специфики проявлений ПТСР провести коррекцию психологического состояния у участников военных действий, повысить возможности их социально-психологической адаптации.
ДИАГНОСТИКА ПОСТТРАВМАТИЧЕСКОГО СТРЕССОВОГО РАССТРОЙСТВА У УЧАСТНИКОВ ВОЕННЫХ ДЕЙСТВИЙ
ЭТИОЛОГИЯ ПТСР
Этиологическим фактором психосоматической патологии у участников войны является боевой стресс. Участие в боевых действиях рассматривается как стрессор, травматичный практически для любого человека. В отличие от других стрессоров, участие в войне является пролонгированной психотравматизацией.
Пребывание на войне сопровождается комплексным влиянием ряда факторов: 1) ясно осознаваемое чувство угрозы для жизни, так называемый биологический страх смерти, ранения, боли, инвалидизации; 2) ни с чем не сравнимый стресс, возникающий у человека, непосредственно участвующего в боевом действии; наряду с этим появляется психоэмоциональный стресс, связанный с гибелью на глазах товарищей по оружию или с необходимостью убивать человека, пусть и противника; 3) воздействие специфических факторов боевой обстановки (дефицит времени, ускорение темпов действий, внезапность, неопределенность, новизна); 4) невзгоды и лишения (нередко отсутствие полноценного сна, особенности водного режима и питания); 5) характерный для участников войны в Афганистане жаркий климат в горно-пустынной местности (гипоксия, жара, повышенная инсоляция).
В свете современных представлений стресс представляет собой совокупность стереотипных, филогенетически запрограммированных реакций организма при воздействии на него экстремальных факторов. Возникающие реакции организма являются по своей начальной сути адаптационными. Они могут рассматриваться под разными углами зрения на системном, органном, клеточном уровнях; с позиций психолога, патофизиолога, биохимика. Общепринято, что возникающие адаптационные реакции при воздействии экстремальных факторов всегда избыточны, поэтому стресс-реакция сопровождается не только приспособительными, но и патологическими изменениями.
К важным факторам риска развития ПТСР относятся характерологические особенности личности, включая черты социопатического поведения, а также развитие алкогольной или наркотической зависимости. Это снижает способность личности к преодолению травматических стрессовых переживаний. Наличие в анамнезе психологических травм (например, физическое насилие в детстве, несчастные случаи в прошлом) может увеличивать риск того, что после очередного травматического события разовьется ПТСР. Определенный риск составляет также несчастное детство и психическая патология у членов семьи. Следует к тому же учитывать и возраст больного. Преодоление экстремальных ситуаций труднее дается очень молодым и очень старым людям. Дополнительным фактором риска развития ПТСР является и наличие психических заболеваний в анамнезе. К числу факторов, облегчающих защиту от ПТСР относятся способность больного к эмоциональному самоконтролю, наличие хорошей самооценки, способность к своевременной интеграции травматического опыта других в свою жизнь, а также наличие хорошей социальной поддержки.
Травмы, нанесенные людьми, часто сопровождаются большими чувствами недоверия и горечи, мстительностью и сутяжничеством. Риск ПТСР возрастает также в случае изоляции больного во время травмы.
Реакция на травму связана также с посттравматическими факторами, такими как доступность систем поддержки или доверенных лиц. В этом может скрываться одна из причин того, почему на жертв травмы столь разрушительное действие производит утрата семьи и близкого окружения. Исход заболевания во многом зависит от того, насколько рано больному была оказана помощь. Следует также обращать внимание на реакцию семьи больного, поскольку процессу выздоровления могут помешать родственники, поощряющие некоторые проявления болезненного поведения пациента.
ЭПИДЕМИОЛОГИЯ ПТСР
ПТСР – нередкое явление. На протяжении жизни им заболевает 1% населения, а у 15% населения после тяжелых травм (таких как физическое нападение или военные действия) могут возникать отдельные симптомы ПТСР (Т.Б. Дмитриева, 1998). У значительного числа лиц ПТСР хронифицируется. В общей популяции они часто сочетаются с другими психическими заболеваниями, включая аффективные расстройства и злоупотребление алкоголем или другими наркотиками.
Если рассматривать только контингент участников войны, то посттравматическое стрессовое расстройство – синдром отсроченных во времени от пребывания в травматической ситуации специфических реакций с наслоением вторичных стрессов – отмечается среди практически здоровых ветеранов войны в Афганистане в 18,6%; хронически больных – 41,7%; инвалидов – 56,2% (Г.З. Демченкова, 1999). Полученные репрезентативные данные о распространенности ПТСР у воинов-интернационалистов, проживающих на территории Республики Беларусь, свидетельствуют о том, что признаки ПТСР (различной степени выраженности) имеют место у 62,3% обследованных (А.Л. Пушкарев, 1999).
КРИТЕРИИ ДИАГНОСТИКИ ПОСТТРАВМАТИЧЕСКОГО СТРЕССОВОГО РАССТРОЙСТВА (ПТСР).
Согласно МКБ-10 и DSM-IV, посттравматическое стрессовое расстройство (ПТСР) может развиваться вслед за травмирующими событиями, выходящими за рамки нормального человеческого опыта. Пациентами могут стать как непосредственные жертвы травм, так и свидетели.
В МКБ-10 ПТСР шифруется в рубрике F43 («Реакция на тяжелый стресс и нарушения адаптации») под кодом F43.1. Эти диагностические критерии ПТСР соответствуют критериям по DSM-IV, которые более детализированы и позволяют дифференцировать тип расстройства.
По DSM-IV ПТСР рассматривается в рубрике «Тревожные расстройства» (300.хх), хотя диагностический код (309.81) соответствует «Расстройствам адаптации» 309.хх.
• Посттравматическое стрессовое расстройство.
• острое / хроническое
• с отставленным началом
ДИАГНОСТИЧЕСКИЕ КРИТЕРИИ ПОСТТРАВМАТИЧЕСКОГО СТРЕССОВОГО РАССТРОЙСТВА ПО DSM-IV.
А. Больной находился под воздействием травмирующего события, при котором имели место следующие явления:
• Больной пережил, был свидетелем или участником события или событий, которые представляли реальную или возможную угрозу смерти либо серьезного вреда или опасность нарушения физической целостности, угрожавшую самому больному или другим людям.
• Реакция больного проявлялась в виде страха, беспомощности или ужаса.
Воздействие экстремального стрессора приводит к манифестации ПТСР в виде трех констелляций: интрузии, избегания и гиперактивности.
Б. Травмирующее событие повторно переживалось в виде одного или нескольких следующих проявлений (интрузия):
• Повторные, навязчивые воспоминания о событиях, включая образы, мысли или ощущения.
• Повторяющиеся и вызывающие значительное беспокойство сны о пережитом событии.
• Такие действия или ощущения, как если бы травмирующее событие случилось снова (включая ощущение воссоздания пережитого, иллюзии, галлюцинации и диссоциативные эпизоды, в том числе те, которые возникают при пробуждении или в состоянии опьянения).
• Сильный психологический дистресс под влиянием внешних или внутренних раздражителей, которые символизируют или напоминают какой-либо аспект травмирующего события.
• Физиологическая реактивность под влиянием внешних или внутренних раздражителей, которые символизируют или напоминают какой-либо аспект травмирующего события.
В. Постоянное избегание стимулов, связанных с травмой, и общее оцепенение (отсутствовавшие до травмы), о которых свидетельствует по меньшей мере 3 симптома из следующих (избегание):
• Попытки избежать мыслей, ощущений или разговоров, связанных с травмой;
• Попытки избежать действий, мест или людей, которые вызывают воспоминания о травме;
• Частичная или полная амнезия важных аспектов травмы;
• Выраженное снижение интереса к ранее значимым видам деятельности или к участию в них;
• Чувство отрешенности или отчужденности от окружающих;
• Сужение диапазона аффективной реакции (например, неспособность испытывать любовь);
• Неспособность ориентироваться на длительную жизненную перспективу (например, больной не планирует заниматься карьерой, жениться, иметь детей или строить нормальную жизнь);
Г. Устойчивые проявления повышенного возбуждения (отсутствовавшие до травмы), о которых свидетельствует не менее 2-х симптомов из следующих (гиперактивность):
• Трудности при засыпании или нарушение продолжительности сна;
• Раздражительность или вспышки гнева;
• Трудность концентрации внимания;
• Сверхнастороженность;
• Усиленная реакция на испуг;
Д. Продолжительность расстройства (симптомов, описанных в рамках критериев Б, В, и Г) более 1 мес.
Е. Расстройство вызывает клинически значимый дистресс или нарушения в социальной. трудовой или других сферах жизнедеятельности.
Уточните тип расстройства:
Острое, – если симптомы сохраняются менее 3 мес.
Хроническое, – если симптомы сохраняются 3 мес. и более.
Уточните тип расстройства:
Отсроченное, – если симптомы возникают по меньшей мере через 6 мес. после окончания воздействия стрессора.
В небольшой части случаев ПТСР, обнаруживая хроническое течение на протяжении многих лет, может переходить в хроническое изменение личности (МКБ-10: F62.0).
КЛИНИЧЕСКАЯ КАРТИНА
Врачу важно понимать, что больной с ПТСР не обязательно первично обращается с жалобами на вышеописанную симптоматику. Даже если это и происходит, ему не свойственно находить связь между своей симптоматикой и предшествующей травмой. Первоначальному сокрытию травматических событий могут способствовать чувства стыда, вины, стремление к вытеснению тягостных воспоминаний и недопонимание их важности.
При подозрении на ПТСР врачу следует тактично и сочувственно расспросить больного о возникавших в прошлом травматичных событиях. При первом же затрагивании этой темы больной может дать аффективную реакцию, которая скажет врачу по меньшей мере столько же, сколько можно сказать словами. Эта реакция может состоять в нарастающей слезливости, свидетельствующей о довольно глубоком внутреннем чувстве стыда. Слезливость нередко дополняется избеганием контакта глазами, возбуждением, появлении враждебности. Клиническая картина обычно включает в себя:
• Нарушения сна. Любого больного, обращающегося по поводу нарушений сна, следует спросить о кошмарных сновидениях. Поскольку для кошмарных снов при ПТСР характерно фотографически точное воспроизведение действительно пережитых событий, то это заболевание следует заподозрить у любого человека, описывающего необычно живые или правдоподобные ночные кошмары. Больные могут просыпаться в поту или в возбуждении, возможно крича или издавая иные звуки, стискивая или нападая на своих партнеров в постели.
• Социальное избегание, дистанцирование и отчуждение от других, включая близких членов семьи. При несоответствии прежнему складу личности, такого рода поведение должно наводить на подозрение о наличии ПТСР.
• Изменения поведения, эксплозивные вспышки, раздражительность или склонность к физическому насилию над другими людьми.
• Злоупотребление алкоголем или наркотиками, особенно для «снятия остроты» болезненных переживаний, воспоминаний или чувств.
• Антисоциальное поведение или противоправные действия. При отсутствии такого поведения в подростковом возрасте, следует думать о диагнозе ПТСР.
• Депрессия, суицидальные мысли или попытки к самоубийству.
• Высокие уровни тревожной напряженности или психологической неустойчивости.
• Неспецифические соматические жалобы (например, головная боль). У лиц с ПТСР часто обнаруживаются соматические и психосоматические расстройства в виде хронического мышечного напряжения, повышенной утомляемости, мышечно-суставной, головной, артритоподобной болей, язвы желудка, боли в области сердца, респираторного симптома, колита. В работе Horowitz с соавт. (1994) по изучению пациентов с ПТСР было выявлено, что у 75 % пациентов наблюдаются головные боли и чувство слабости в различных частях тела, у 56 % отмечались тошнота, боли в области сердца, в спине, головокружение, чувство тяжести в конечностях, онемение в различных частях тела, «ком в горле» и, наконец, 40 % обследован¬ных беспокоило затруднение дыхания.
ПТСР рассматриваются не как однородная диагностическая категория, а как проявляющаяся различными подвидами.
Острые ПТСР диагностируют, когда симптомы возникают в пределах 6 мес. после травмы и сохраняются не более 6 мес. Прогноз хороший. О хронических ПТСР говорят, когда продолжительность симптомов превышает 6 мес. И, наконец, для отсроченных ПТСР характерно появление симптомов после латентного периода (месяцы, годы). При отсроченных и хронических ПТСР симптоматология появляется через 6 мес. после травмы и длится более 6 мес.
Для ПТСР у ветеранов войны характерны пять фаз:
1) начальное воздействие;
2) сопротивление/отрицание;
3) допущение/подавление;
4) декомпенсация;
5) совладание с травмой и выздоровление.
Отличительная черта данной схемы – наличие периода декомпенсации перед совладанием. Однако существует значительно большее разнообразие ответных реакций на травматическое событие, положение о существовании окончательной фазы разрешения не подтверждается практикой, выздоровление происходит гораздо медленнее, чем ожидается. Поэтому более точно следует говорить о нескольких возможных путях развития заболевания.
Один из них заканчивается адаптивным разрешением. Второй путь– дезадаптивное разрешение ПТСР в виде одной из следующих форм:
основанное на генерализованной реакции страха;
основанное на генерализованной реакции гнева;
базирующееся на диссоциации;
основанное на реакции ухода в себя;
базирующееся на использовании травмы.
Концепция дезадаптивного разрешения полезна для понимания того факта, что индивидуумы с хроническими ПТСР не «просто застряли» между 2 и 3-й фазами. В попытке «прийти к соглашению с травмой» у них изменяется представление о себе и окружающем мире. Личностные изменения, наблюдаемые у лиц с ПТСР, являются отражением достигнутого типа разрешения.
Первичные симптомы посттравматического стрессового расстройства.
У всех ветеранов длительное время после войны проявляются выраженные первичные симптомы ПТСР (В.Ю. Шанин, А.А. Стрельников, 1997).
Повторное переживание травмы.
Имеет несколько форм. Для диагноза ПТСР достаточно одной формы.
Самый частый (у 80 %) вариант повторного переживания травмы – повторяющиеся ночные кошмары, – которые в первые 2 – 4 г. после войны беспокоили всех до единого ветеранов. Для снов ветеранов характерны чувство беспомощности, одиночество в потенциально фатальной ситуации, преследование врагами с выстрелами и попытками убить, ощущение отсутствия оружия для защиты. Подобного рода сны часто являются частью общих сновидений о войне. В наибольшей степени ночные кошмары являются проблемой для пациентов с последствиями контузии головного мозга. Из бесед с матерями, женами, сожительницами ветеранов установлено, что часто во время кошмарных сновидений они совершают во сне движения различной интенсивности.
Вторым по выраженности проявлением повторных переживаний травмы был психологический дистресс под воздействием событий, символизирующих или имеющих сходство с различными аспектами травматического события, включая годовщину войны. Данные проявления в той или иной степени наблюдаются почти у 70% обследованных. Многие эпизоды являются триггерами, напоминающими боевой опыт и вызывающими неприятные ассоциации (вертолет, летающий над головой; информация о войне; работа фотостимулятора при регистрации ЭЭГ, ассоциирующаяся с очередью из автомата). Ветераны имеют повышенную чувствительность к стимулам, имеющим отношение к войне, вследствие своего предыдущего боевого опыта и эти стимулы могут реактивировать симптомы ПТСР и дистресс.
Периодически возникающие воспоминания о военных событиях (еще одна форма интрузии) отмечаются более чем у 50%. Наиболее часто наблюдались печаль по поводу потери с острой эмоциональной болью, проигрыш заново проблематичных аспектов травматических событий.
Считается, что, несмотря на дискомфорт, повторное переживание травмы имеет адаптивное значение. Показано, что попытки избежать неприятные повторные переживания травмы ведут к патологическому разрешению.
Эмоциональное оскудение, а также избегание стимулов, связанных с травмой.
Второй важной клинической чертой ПТСР являются «эмоциональное оскудение», «эмоциональная гипостезия». Подавляющее число обследованных ветеранов отмечают снижение или потерю интереса к какой-либо активности, которая «раньше занимала», ощущение отчуждения (отгороженности) от других людей, снижение способности радоваться, любить, быть беззаботным, уход от социальной жизни. Эмоциональные проблемы отражаются и на семейной жизни. Супруги обследованных описывают их как холодных, бесчувственных, незаботливых людей. Обращает на себя внимание неустроенность в личной жизни у значительного числа ветеранов: многие испытывают трудности с женитьбой, среди тех, кто вступил в брак до армии и сразу после войны, отмечается большое число разводов.
У ветеранов также отмечается чувство непродолжительности будущей жизни (расстройство временной перспективы) в виде пессимизма (будущее неперспективно, будущего нет), ожидания короткой по продолжительности жизни, ожидания несчастья в будущем.
Симптомы повышенной возбудимости.
Они проявляются прежде всего расстройствами сна, связанными или не связанными с ночными кошмарами. Выделяются следующие варианты нарушения сна у обследованных ветеранов: инсомнии (нарушение засыпания, поверхностный сон, раннее пробуждение, отсутствие чувства отдыха после сна); парасомнии (двигательные, психические (ночные кошмары)).
Повышенная раздражительность, ярость, гнев, тяга к насилию являются типичными проявлениями еще одной констелляции симптомов повышенной возбудимости. В 95 % случаев наблюдаетсяь выраженное снижение показателя устойчивости внимания. О повышенной осторожности, бдительности сообщают 80 % обследованных ветеранов. Данные симптомы являются также отражением повышенной возбудимости.
Вторичные симптомы посттравматического стрессового расстройства.
К вторичным симптомам ПТСР, наблюдаемым у пациентов многие годы, относят: депрессию, тревогу, импульсивное поведение, алкоголизм (токсикоманию), соматические проблемы, нарушение чувства времени, нарушение ЭГО-функционирования.
Нами анализировались основные клинические симптомы, отмечающиеся у обследованных ветеранов (300 чел.). Имели признаки ПТСР – 187 чел., признаки ПТСР отсутствовали у 113 чел. Выраженность каждого симптома оценивалась в баллах по шкале:
нет = 0 баллов
слегка = 1 балл
несколько = 2 балла
значительно = 3 балла
сильно = 4 балла.
Как видно из таблицы 1, у ветеранов с признаками ПТСР четко отмечаются достоверные различия по частоте и выраженности большинства клинических симптомов.
Таблица 1.
Представленность основных клинических симптомов у обследованных ветеранов Афганской войны (n=300), имеющих признаки ПТСР и без них
(по степени выраженности).

№ п/п Симптомы Более выражено при ПТСР на N% Более выражено при ПТСР в N раз Без ПТСР При ПТСР Достоверность различий в выраженности симптоматики у ветеранов без ПТСР и с ПТСР)
> на N % > в N раз M±m M±m p<
• Боли в пояснице или спине 17 1,2 1,76±0,13 2,06±0,10 0,05
• Боли в суставах и конечностях 60 1,6 1,19±0,13 1,90±0,10 0,001
• Усталость 62 1,6 1,07±0,10 1,74±0,09 0,001
• Частая смена настроения 194 2,9 0,56±0,08 1,65±0,09 0,001
• Расстройства сна 181 2,8 0,58±0,09 1,64±0,10 0,001
• Беспокоящие мысли, воспоминания и др. перед засыпанием 167 2,7 0,60±0,08 1,60±0,09 0,001
• Повышенная чувствительность к холоду 62 1,6 0,99±0,12 1,60±0,11 0,001
• Головные боли 63 1,6 0,96±0,12 1,56±0,10 0,001
• Чувство тяжести или усталости в ногах 102 2,0 0,77±0,10 1,55±0,09 0,001
• Чувствительность к перемене погоды 62 1,6 0,93±0,10 1,51±0,10 0,001
• Тоска 161 2,6 0,58±0,08 1,51±0,10 0,001
• Онемение конечностей (омертвение, жжение или мурашки, покалывание в кистях рук и стопах) 131 2,3 0,64±0,10 1,48±0,09 0,001
• Болезненная чувствительность к любым раздражителям 173 2,7 0,54±0,07 1,47±0,09 0,001
• Боли в желудке 121 2,2 0,65±0,10 1,44±0,10 0,001
• Сильная потливость 50 1,5 0,95±0,13 1,42±0,11 0,01
• Боли в шее (затылке) или плечевых суставах 39 1,4 0,98±0,12 1,36±0,10 0,01
• Ощущение слабости 54 1,5 0,88±0,09 1,36±0,08 0,001
• Сердцебиение, перебои в сердце или замирание сердца 30 1,3 1,03±0,15 1,35±0,11 0,05
• Ощущение давления в голове 80 1,8 0,74±0,11 1,34±0,10 0,001
• Изжога или кислая отрыжка 94 1,9 0,67±0,10 1,30±0,10 0,001
• Беспредметная тревога 268 3,7 0,35±0,06 1,29±0,09 0,001
• Периодическое мрачное злобное настроение 304 4,0 0,32±0,06 1,29±0,09 0,001
• Колебания артериального давления 45 1,5 0,89±0,11 1,28±0,09 0,01
• Кашель 99 2,0 0,63±0,10 1,26±0,10 0,001
• Непереносимость жары, духоты, езды в транспорте 182 2,8 0,44±0,07 1,25±0,10 0,001
• Вялость 119 2,2 0,56±0,08 1,23±0,08 0,001
• Ничего не хочется 126 2,3 0,54±0,07 1,21±0,08 0,001
• Беспокоящие мысли, воспоминания и др. после пробуждения 281 3,8 0,29±0,07 1,11±0,09 0,001
• Чувство давления или переполнения в животе 92 1,9 0,58±0,10 1,11±0,10 0,001
• Колющие или тянущие боли в груди 128 2,3 0,45±0,09 1,02±0,09 0,001
• Неясные, неопределенные мучительные ощущения 270 3,7 0,27±0,05 1,01±0,08 0,001
• Быстрая истощаемость 111 2,1 0,47±0,09 1,00±0,21 0,05
• Повышенная сонливость 46 1,5 0,65±0,10 0,94±0,09 0,05
• Отрыжка 153 2,5 0,37±0,07 0,94±0,09 0,001
• Повышенная чувствительность к теплу 84 1,8 0,47±0,09 0,87±0,10 0,01
• Навязчивые действия и мысли 355 4,6 0,19±0,06 0,85±0,08 0,001
• Нарушения памяти 96 2,0 0,43±0,07 0,84±0,08 0,001
• Сердечные приступы 66 1,7 0,51±0,09 0,84±0,08 0,01
• Быстрое утомление от умственной нагрузки 126 2,3 0,36±0,06 0,82±0,07 0,001
• Неприятные ощущения в области носа, горла, при дыхании 72 1,7 0,48±0,10 0,82±0,09 0,01
• Озноб 301 4,0 0,20±0,06 0,80±0,08 0,001
• Боли в нижней части живота 174 2,7 0,29±0,07 0,79±0,09 0,001
• Головокружение 43 1,4 0,54±0,09 0,77±0,08 0,05
• Трудно концентрировать внимание 147 2,5 0,30±0,06 0,74±0,07 0,001
• Приступы одышки (удушья) 139 2,4 0,28±0,08 0,68±0,08 0,001
• Зуд 112 2,1 0,32±0,07 0,67±0,08 0,001
• Дрожание пальцев рук 178 2,8 0,24±0,06 0,67±0,07 0,001
• Повышенная боязнь чего-то (радиации, закрытых помещений, света, звуков, болезней, возможностей умереть и др.) 285 3,9 0,17±0,05 0,65±0,08 0,001
• Ощущение кома в горле, сужения горла или спазма 97 2,0 0,32±0,08 0,62±0,08 0,01
• Повышенная половая возбудимость 159 2,6 0,24±0,07 0,61±0,08 0,001
• Периодическое ощущение физического страха 278 3,8 0,15±0,05 0,58±0,07 0,001
• Склонность к плачу 175 2,7 0,20±0,06 0,56±0,07 0,001
• Боли в горле 223 3,2 0,17±0,05 0,56±0,07 0,001
• Приступы жара, приливы крови 293 3,9 0,14±0,05 0,55±0,07 0,001
• Отсутствие аппетита 178 2,8 0,20±0,05 0,55±0,07 0,001
• Спазм в руке при письме 156 2,6 0,21±0,06 0,54±0,08 0,001
• Чувство оглушенности (помрачения сознания) 874 9,7 0,05±0,02 0,52±0,08 0,001
• Уменьшение веса 144 2,4 0,21±0,06 0,51±0,07 0,001
• Позывы к мочеиспусканию 96 2,0 0,26±0,06 0,51±0,07 0,01
• Дрожание 215 3,2 0,16±0,05 0,50±0,06 0,001
• Поносы 96 2,0 0,25±0,06 0,49±0,06 0,01
• Легкое покраснение 444 5,4 0,09±0,04 0,47±0,06 0,001
• Волчий голод 92 1,9 0,24±0,07 0,46±0,07 0,05
• Нарушение равновесия 174 2,7 0,14±0,05 0,38±0,06 0,001
• Тошнота 162 2,6 0,14±0,05 0,37±0,06 0,01
• Мысли о самоубийстве 1340 14,4 0,02±0,01 0,30±0,05 0,001
• Рвота 283 3,8 0,08±0,04 0,29±0,06 0,001
• Затруднения при глотании 321 4,2 0,07±0,03 0,27±0,05 0,001
• Нарушение координации движений 326 4,3 0,06±0,03 0,27±0,05 0,001
• Речевые расстройства 278 3,8 0,06±0,04 0,24±0,05 0,001
• Припадки (приступы, судороги) 226 3,3 0,07±0,03 0,24±0,05 0,01
• Обмороки 228 3,3 0,05±0,03 0,18±0,05 0,05
• Параличи 450 5,5 0,01±0,01 0,06±0,02 0,05
В структуре жалоб, которая анализировалась по Гиссенскому психосоматическому опроснику, у ветеранов с признаками ПТСР наибольший удельный вес имеют жалобы, связанные с состоянием сердечно-сосудистой системы (сердечный фактор «С»), они составляют 36% среди всех жалоб; несколько меньше жалоб связано с проявлением нервного истощения (фактор истощения «И»), они составляют 24,6%; жалобы, связанные с болями различной этиологии и локализации (болевой фактор «Б») составляют 20,2%; жалобы, связанные с состоянием желудочно-кишечного тракта (желудочный фактор «Ж») составляют 19,1%.
На рис.1 представлена выраженность соматических жалоб у ветеранов с признаками ПТСР и без этих признаков в сопоставлении с уровнем обычных жалоб у практически здоровых лиц.

Рис.1
Как видно из рисунка, общая интенсивность жалоб (высота столбиков) - давление жалоб у ветеранов с признаками ПТСР почти в 2 раза больше, чем у ветеранов без ПТСР (высота столбика складывается из баллов по Гиссенскому опроснику, соответствующих «сердечному», «болевому», «желудочному» фактору, а также фактору «нервного истощения»). В то же время у ветеранов, не имеющих признаков ПТСР, общая интенсивность жалоб практически не отличается от данных здорового контингента, не участвовавшего в военных действиях. Особенностью группы ветеранов без ПТСР является (в отличие от здорового контингента) превалирование жалоб - 40,5%, связанных с состоянием сердечно-сосудистой системы (в норме этот фактор не более 20%).
ВЛИЯНИЕ ПТСР НА ХАРАКТЕР ПСИХОПАТОЛОГИЧЕСКИХ НАРУШЕНИЙ У ВЕТЕРАНОВ
Психопатологические нарушения у ветеранов афганской войны были представлены следующими синдромами: истеро-ипохондрический (у 32 %); астено-ипохондрический (у 35 %); обсессивно-фобический (у 33 %); астено-депрессивный (у 26 %); астено-невротический (у 38 %).
Выявлена четкая зависимость характера и выраженности психопатологических нарушений от наличия признаков ПТСР у воинов-интернационалистов.
На рис.2 и 3 представлено соотношение клинических и субклинических форм вышеперечисленных синдромов у ветеранов, без признаков и с признаками ПТСР.

Рис.2

Рис.3
Как видно из рисунков, у ветеранов с признаками ПТСР,
в 3,7 раза более выражен астено-невротический синдром (особенно его субклинические формы);
в 4,7 более выражен астено-ипохондрический синдром;
в 9,5 более выражен обсессивно-фобический;
в 7,3 более выражен истеро-ипохондрический синдром:
в 7,5 более выражен астено-депрессивный синдром по сравнению с ветеранами, не имеющими признаков ПТСР.
В отечественной литературе описываются выявленные типы психической дезадаптации у ветеранов, показателем которых является целостная поведенческая стратегия поведения (Б. Д. Карвасарский и др., 1990).
Первый тип – активно-оборонительный (преимущественно адаптированный). Отмечается либо адекватная оценка тяжести заболевания, либо тенденция к его игнорированию. Наблюдаются невротические расстройства. У части ветеранов прослеживается стремление обследоваться и лечиться амбулаторно. Второй тип – пассивно-оборонительный (дезадаптация с интрапсихической направленностью). В его основе – отступление, примирение с болезнью. Характерны тревожно-депрессивные и ипохондрические тенденции. Снижена потребность бороться с болезнью, нередка ориентация на «выигрыш» от нее. Психический дискомфорт – в жалобах соматического характера. Третий тип – деструктивный (дезадаптация с интерпсихической направленностью). Характерно нарушение социального функционирования. Наблюдаются внутренняя напряженность, дисфория. Часто отмечаются конфликты, взрывное поведение. Для разрядки отрицательных аффектов пациенты прибегают к алкоголю, наркотикам, агрессивным действиям и суицидным попыткам.
Описаны разнообразные психопатологические симптомокомплексы, наблюдаемые у ветеранов (Б. Д. Цыганков, 1992).
Для астенического симптомокомплекса характерны выраженные возбудимость и раздражительность на фоне повышенной утомляемости и истощаемости, эмоциональная слабость, пониженное настроение, обидчивость. Обсессивно-фобический симптомокомплекс проявляется чувствами немотивированной тревоги и страха, навязчивыми воспоминаниями психотравмирующего события. При истерическом симптомокомплексе наблюдаются повышенная внушаемость и самовнушаемость, стремление привлечь к себе внимание, демонстративный характер поведения. Для депрессивного симптомокомплекса характерны пониженное настроение, чувство пессимизма. Для эксплозивного симптомокомплекса характерны повышенная раздражительность, взрывчатость, злобность и агрессивность. Психоорганический симптомокомплекс, как правило, развивается у пострадавших, перенесших черепно-мозговую травму (астения, дисфория, нарушения памяти, эмоциональные расстройства, нарушения сна). Возможны кратковременные дереализационные и делириозно-онейроидные расстройства.
ОСОБЕННОСТИ СЕКСУАЛЬНЫХ ДИСФУНКЦИЙ У УЧАСТНИКОВ ВОЕННЫХ ДЕЙСТВИЙ.
Одним из важных показателей качества жизни человека является благополучие в сфере интимных отношений. Наличие сексуальных проблем затрудняет создание семьи либо нарушает стабильность брака, отрицательно влияет на душевное равновесие и самочувствие людей.
Известно, что лица, находившиеся в экстремальных ситуациях военных действий, впоследствии могут обнаруживать различные психогенные реакции вплоть до развития посттравматического стрессового расстройства, что потенциально способствует сексуальным затруднениям. Анкетирование 300 мужчин - участников Афганской войны показало, что в сексологической помощи активно нуждается 11%, причем около 60% из них приходится на возраст до 50 лет. Дальнейшее исследование показало, что мужчины до 50 лет имели сексуальные расстройства преимущественно функционально-психогенного характера, а у лиц после 50 лет преобладали органические (большей частью сосудистые) нарушения, часто сочетающиеся с невротической симптоматикой.
Полученные результаты, в целом, соответствуют данным популяционных исследований о распространенности сексологических проблем у мужчин. Это позволяет сделать предварительный вывод об отсутствии жестко детерминированной связи между имеющимися у части ветеранов половыми расстройствами и эмоциональными стрессами, перенесенными ими в период участия в военном конфликте.
Вместе с тем, обращает внимание, что среди участников военных действий, обнаруживающих ПТСР, половые нарушения встречаются несколько чаще, чем среди обследованных воинов-афганцев без ПТСР: 12,5% против 9% (p<0,05).
Выявляемые у ветеранов с ПТСР сексуальные нарушения носили психогенный характер и феноменологически проявлялись преимущественно эрекционными дисфункциями, реже снижением полового влечения и сглаженностью оргастических ощущений, а также ускоренной эякуляцией.
Наиболее типичный вариант развития половых расстройств в этой группе - невротическая фиксация пациентов на половой сфере после повторных неудачных попыток осуществить коитус на фоне усиления симптомов ПТСР. Речь идет о вегетативной лабильности, эмоциональных колебаниях с преобладанием депрессивного аффекта, пессимистическом взгляде на настоящее и будущее, наплывах воспоминаний о войне, нарушениях сна, что облегчает возможность сексуального срыва и способствует быстрому формированию тревожного ожидания неудачи при коитусе. Тревожные опасения возможного фиаско блокируют генитальные реакции в ситуации интимной близости, что приводит к очередной неудаче, замыкая таким образом порочный круг и подтверждая самые пессимистические прогнозы пациентов.
Дополнительным фактором, облегчающим возникновение половых расстройств на фоне ПТСР, являются характерологические особенности этих пациентов: их отчужденность и отгороженность, неспособность проявлять нежность и любовь по отношению к близким, конфликтность, склонность к вспышкам гнева, эгоцентризм. Естественно, эти качества крайне затрудняют коммуникации с другими людьми и препятствуют гармоничным семейным и сексуальным отношениям.
Таким образом, к особенностям половых нарушений у рассматриваемого контингента следует отнести существенную роль в их развитии сочетания ряда негативных психических факторов: неблагоприятных личностных особенностей, включая эмоциональную; неустойчивость, раздражительную и неадекватную самооценку; нарушений межличностных отношений с супругой, склонность к возникновению тревожного ожидания сексуальной неудачи. Установлено, что наличие половых расстройств у бывших участников военных конфликтов, может значительно нарушать их социально-психологическую адаптацию, приводит к росту аффективной напряженности и увеличивает вероятность алкоголизации, а также конфликтного поведения.

психологічний бойовий стрес учасників бойових дій

Курсова робота на тему: психологічний посттравматичний стрес у учасників бойових дій.

Зміст:

Психологія війни.

Сучасні локальні конфлікти та їх вплив на суспільство. Учасники бойових дій, як об’єкт впливу травмуючої ситуації.

Психологія учасників бойових дій.

Особливості психологічних реакцій у військовослужбовців, постраждалих в наслідок приймання участі у збройних конфліктах.

Посттравматичний стресовий синдром: причини виникнення та механізм розвитку у УБД. Синдроми та наслідки ПТРС у ветеранів.

1. Визначення проблем для цієї категорії громадян

2. Актуальність визначених проблем для нашого суспільства

3. Обізначення груп досліджуваних, період дослідження

4. Вплив ПТРС на професійну діяльність

5. Інтерпретація результатів та поради досліджуваним

6. Висновки та доцільність проведеного експерименту

Адаптація та реабілітація учасників війни. Законодавча база України по реабілітації та адаптації ветеранів війни.

Психологічна та медична реабілітація ветеранів. Соціальна робота з УБД по їх психосоціальній адаптації до мирного життя.

Заключні положення.

Список використаної літератури.

«інколи здається, що коли б ті нечисленні, але виконані на хорошому науковому рівні дослідження психологів були прочитані і засвоєно нашими політиками, то рішення розпочати Чеченську війну, яка, як стверджують зараз військові спеціалісти, важче афганської, могло не бути. Хоча, можливо - це ілюзія професійного психолога, що займається вивченням саме цих несприятливих психологічних наслідків травматичного стресу. Але, право, важко уявити людини освіченого, знаємо з описів, цифр і відсоткам, до чого приводить психічна військова травма, викликана через участь у бойові дії, але здатного віддати наказ початок бойових дій , не вичерпавши всіх інших засобів владнання конфлікту. Проте вважатимемо це ліричним відступом, бо йдеться про те, що конкретно статися з психікою певній його частині людей, які пережили військовий, травматичний стресс»

Н. У. Тарабрина

Групи досліджуємих:

1. Учасники бойових дій

2. Інваліди війни

3. Люди, що не перебували у бойових діях.

Мета дослідження: виявити притаманні тим, чи іншим групам досліджуваних наявність певних психологічних проблем

Гіпотеза даної роботи: виявити, що одним із факторів адаптації учасників бойових дії, інвалідів війни в переході до мирного життя буде їх професійна реабілітація та соціально-тудовий статус.

В даній роботі намагаюсь відобразити сутність проблем інвалідів, ветеранів, сімей загиблих учасників бойових дій та їх наслідки і методи їх рішення для розвитку сучасної України. Відображаючи ці проблеми хочу висловити, що після Другої Світової війни військові контингенти СРСР, у тому числі і України брали участь у 24-х локальних війнах і збройних конфліктах на території 16-ти іноземних держав (С.Червонописький, монографія, 2008р.). Після розпаду СРСР участь України в миротворчих операціях почалася після прийняття Верховною Радою України постанови від 3 липня 1992 року № 2538-ХІІ «Про участь батальйонів Збройних Сил України в Миротворчих силах ООН у зонах конфліктів на території колишньої Югославії». Українські миротворчі війська і зараз виконують свої місії у інших країнах. Серед регіонів України Харківщина займає передові позиції у підготовці та відправці миротворчих контингентів та миротворчого персоналу в різноманітні зони конфліктів для стабілізації та підтримання миру. У цьому контексті хочу відмітити, що серед локальних воєн і збройних конфліктів - спецоперація СРСР в Афганістані займає особливе місце. А саме: масштабністю, тривалістю, кількістю задіяних сил, також специфічними політичними, ідеологічними, психологічними, рельєфно-кліматичними умовами, в яких вона проводилась. Саме в Афганістані СРСР першим із країн світової спільноти у ХХ столітті зіткнувся з міжнародним тероризмом, войовничим ісламським фундаменталізмом, наркотероризмом, на боротьбу з якими з початку нового століття спрямовані зусилля співтовариства світу. Ця війна не має собі рівних за змістом наслідків як зовнішнього, так і внутрішньополітичного, соціального характеру для СРСР та України.

У загальному сенсі підхід до війни може бути тільки негативний. Адже війна- це завжди гибель або каліцтво людей, руйнування й втрата матеріальних та культурних цінностей. Хочу відмітити, що у складі 40-ї армії, яка безпосередньо виконувала свою місію у Афганістані, перебувало понад 150 тисяч і українців. Зараз тільки у Харкові проживає понад 6 тисяч ветеранів афганської війни та понад 2 тисяч ветеранів інших локальних воєн – це більше 8 тисяч воїнів-інтернаціоналістів. Також вони далеко не самотні, у них є сім’ї, діти і перебувають вони у нашому соціумі. Всі ці люди пройшли через низку екстремальних ситуацій і в більшій чи меншій формі потребують особливої уваги до себе. Тому вважаю, що підняті у даній роботі проблеми насамперед важливі і актуальні для нашого суспільства. Їх виявлення, аналіз та подальші рекомендації будуть сприяти добробуту та процвітанню України.

Всесвітні війни та локальні конфлікти ХХ сторіччя дали багато прикладів негативного посттравматичного стрессу [Pallmeyer T.P., Blancherd E.B., Kolb L.C., 1986; Foy D.W. Carroll E.M., Donahoe C.P. 1987; Goderez B.J. 1987; Fairbank J.A., Nickolson R.A. 1987 и др.]. В ході та після закінчення бойових дій США у Вьєтнамі американців поражала масова неадекватність поведінки повернувшихся ветеранів (від латин. – veteranus – vetus – старый, опитний) Ось деякі статистичні дані: в період війни во Вьєтнамі загинуло 58226 американських вояків [Лєсной Н., 2006, с. 104 - 108]. Після повернення з війни покінчили життя самогубством у три рази більше ветеранів; треть осуджених в американських тюрьмах на той час були участниками війни у Вьетнамі [Посттравматическое стрессовое расстройство. Предисловие, 2005,с. 3-4].

Неспроможність сотен тисяч американських ветеранів, адаптувавшихся до жахливих умов війни у Вьетнамі, реадаптуватися до умов мирного, комфортного життя в США (понад 150 тисяч з них, так чи інакше покінчили з собою), примусила звернути особливу увагу на бойовий стресс та його наслідки. Багаторічна програма обстежень повертаючихся з війни комбатантів (от фр. combattant – лицо, входящее в состав вооруженных сил воюющего государства и принимающее участие в боевых действиях) дозволила описати симптоматику психічних та тілесних розладів у ветеранів війни.

Виділяють два типи причин бойового ПТСР: по-перше, це психотравма, котра визвала помітні стресові зміни психічного та фізичного стану та наявні порушення поведінки (агресія, панічне бігство, або ухід « у себе» та інш.).

Другого рода причини ПТСР актуализуються у людей, успішно приймавших участь у боях, але не здатних до реадаптації у мирному житті.

Дослідження бойового стреса [Kormos H. R., 1978, p. 3-22; Литвинцев С.В., 1994; Снедков Е. В., 1997; Довгополюк А. Б., 1997; Епачинцева Е. М., 2001; Харитонов А.Н., Тимченко Г.Н., 2002; Дмитриева Т. Б., Васильевский В. Г., Растовцев Г. А., 2003; Василевский В. Г., Фастовец Г. А., 2005, с.32-53 и др.] довели, що бойові ПТСР більш різноманітні і часто бувають більш тривалими, ніж ПТСР мирного часу із-за кумулірованних (накопичених) в душі, в пам’яті багаторазово пережитих жахів війни, фізичного та психічного перевантаження, горя утрат соратників, співчуття з пораненими. В ході бойових дій формується постійна тривожна насторожливість, готовність до миттєвої агресивної відразки ворога. При цьому знижується почуття цінності людського життя та відповідальності за свою агресивність. Важливо і те, що військовослужбовців загодя готують до боїв, їх психіка в боях налагоджується на стремління вижити любою ціною.

Багаторічні дослідження, під керівництвом Н.В. Тарабріной, довели, що «после воздействия боевого травматического психологического стресса участникам боевых действий приходится фактически заново воссоздавать в условиях мирной жизни структуру своего субъективного жизненного пространства, в том числе и структуру самоотношения, самооценки и смысложизненных ориентаций» [Зеленова М.Е., 2005, с. 91].

За результатами аналізу бойового ПТСР В.Г. Василевський та Г.А. Фастовць визначає наступні стадії розвитку [Василевский В.Г., Фастовец, Г.А., 2005]. :

Як першу стадію ПТСР вони розглядають гострі аффективні реакції безпосередньо в бойових обставинах. Після аффективного перевантаження в бою, під взривами бомб приходить эмоційне виснаження с астенієй та переживания спустошеності, душевного потрясіння.

«найближчі ісходи станів виникаючих слідом за впливом екстремальних стрессорів, задовільно сприятливі – практичне виздоровлювання наступало в 67% случаїв. Однак, вірогідність розвитку хронічних наслідків бойової психологічної травми в майбутньому складувалася при цьому вище (p<0,05).>еред ветеранів, приймавших участь у бойових діях вони спостерігаються у 48,7% случаїв; серед інших військовослужбовців – в 20%.» [Снедков Е. В., 1997, с. 24].

Важливою специфічною особливістю ПТСР являється і те, що після закінчення періоду часу, насиченого психотравмуючими подіями, коли зникає эмоційне перевантаження, багатьом людям здається, що повернулося добре самопочуття. У них не виникає жалоб на стан свого здоров’я і минулі психотравми здаються забутими. Але пізніше виявляється, що це латентний (скритий, перехідний) період формувания ПТСР і хвороба до них повертається знову.

Із-за багаторазових гострих стрессових навантажень та нервово-психологічного виснаження в боях, минуя латентный період, чи після нього можуть виникати невротичні реакції. Це ще одна стадія на путі до стійкого ПТСР.

Наступною стадією в патогенезі ПТСР відбуваються патологічні зміни характеру, які приближують стан людини до розгорнутої картини ПТСР, і в тій або іншій мірі залишаються у ветеранів в наступних роках їхнього життя. Цей невротичний развиток характеру не однаково у різних людей. Воно залежить від генетичних, личністних факторів, впливу соціальної середи та особливостей військової діяльності або окремих вчинків: героїчних або засудливих з буденної точки зору.
Стійке, багатосимптомне, розгорнуте ПТСР В. Г. Василевський и Г. А. Фастовцов пропонують розглядати як заключну стадію його розвитку.

З позиції академіків П. К. Анохіна и К. В. Судакова стадійність розвитку ПТСР можливо розглядати як череду формувань функціональних систем, сприятливих адаптуванню психологічно травмованої людини до «вимог» подальшого життя [Анохин П. К., 1980; Судаков К. В., 1981].

Важливим психотравмуючим фактором становить задовге пребування воїнів в зоні боїв. Як кажуть, що більшість із них у військових баталіях «гартуються», адаптуясь до смертельно-небезпечних обставин, вони усвідомлюють себе стійкими, непереможними, неустрахомими. Дослідження бойового стрессу в «афганській» та на «чеченських» війнах, проведене Е. В. Снедковим суттєво доповнює та виправляє вищепреведене суждіння про «боєве гартування». Він дослідив, що дійсно протягом до 6-ти місяців перебування в бойових обставинах у 20,3% бойового контингенту підвищуються адаптивні здібності, бійці стають стійкими, обстріляними, здібними успішно противостояти ворогу. У 42,6% воїнів немає помітних емоційно-поведінкових змін. Однак у 36,1% - виникає «стійка соціально-психологічна дизадаптація». В бойових підрозділах приймаючих участь у бойових діях від 7-ми місяців до 1-го року число солдат та офіцерів адаптивність до бойових екстремальних впливів зменшилося до 5,8%, а напроти, «стійка дизадаптація», - порушення здібності адаптуватися до небезпек та тягот війни, – була відмічена у 61,1 %. Перебування більше року створює таку«личністну дизадаптацію» у 83,3%; після року ні у кого вже не зберігається підвищеної адаптованості до бойового стрессу [Снедков Е. В., 1997, с. 31]. «Вірогідність розвитку хронічних наслідків бойової психічної травми напряму залежить від важкості перенесенного стрессорного впливу та продовжуваності перебування в умовах театра бойових дій. Вона збільшується у військовослужбовців з наявністю акцентуації характеру епилептоїдного, гипертимного, нестійкого и конформного типа» [Снедков Е. В., 1997, с. 44].

Научный термін " стрес " віддавна увійшов у повсякденний мову, про стреси пишуть у популярній та мистецької літературі, шукають засоби, як уникнути стресу, як зняти стрес. Про те хто розрізняє, що є стрес і СТРЕС, що називається ще травматичним, і якщо у першому разі йдеться про стан нервнопсихічної напруги, викликаний впливом різних інтенсивних стимулів навколишньої середовища, важкими життєвими ситуаціями, то у другий випадок можна казати про стан, що виникає у людини, котра пережила щось, що виходить далеко за межі звичайних напружених ситуацій.

Таке розмежування видів стресу знадобилося фахівцям після того, як численними дослідженнями було встановлено, що перебування на травматичних ситуаціях можуть призвести згодом до специфічних змін в психіці. Але перебування на травматичних ситуаціях - це тільки один бік, одну з основних причин, які можуть викликати посттравматичний стресовий стан. Інша, і проінвестували щонайменше важлива, сторона пов'язана з тим ЯК людина реагує саме на травматичну подію і як він же " переробляє " пережите, тобто йдеться про рівень емоційної стійкості індивіда, про його особистісні ресурси, якісному своєрідності захисних психологічних механізмів, наявності чи відсутність тісних емоційних зв'язків з оточуючими людьми, підтримки з боку та інших. До травматичних ситуацій відносять що у бойові дії, насильство, стихійні і технологічні катастрофи і т.п. Тут говоримо лише про одного із видів травматичних подій, а саме: участі у бойові дії.

На війні людина є не тільки свідком насильства, але і його активний учасник; і те, й те є джерелом травматичних переживань. Те, як це на психіці солдата, віддавна служило предметом досліджень, переважно клініцистів, а останні десятиріччя ці проблеми стали активно вивчати психологи. Слід відразу обмовитися, йдеться про дослідження, проведених переважно зарубіжними вченими. Причина, через яку вітчизняні дослідники мало займалися цими питаннями, - полягає у тому, що у радянському суспільстві не було прийняте інформувати населення (науковці теж більшість населення) про дійсних подіях, які відбувалися у державі, й вчені займалися цими проблемами рідко й то під відповідним грифом. Змінена останніми роками громадська ситуація дала можливість професіоналам впритул узятися до вивчення негативних психологічних наслідків, що виникають унаслідок перебування людини у травматичних ситуаціях. Особливо гостро стали ці проблеми після аварії на Чорнобильській АЕС, землетрусу у Вірменії, інших промислових і стихійних катастроф. І дуже гостро - проблеми, пов'язані з реабілітацією військовослужбовців,які повернулися з війни у Афганістані. Попри спроби щось зробити на цьому напрямі: створювались і існують різні програми розвитку й центри соціально-психологічної реабілітації ветеранів війни в Афганістані, - загалом проблема ця була вирішена, але і досі актуальна для нашого суспільства.

Багато хто зараз відзначають подібність в'єтнамської і афганської війни. Науковий аналіз цих аналогій і виявлення відмінностей цих непопулярних як у США, і у нашій країні війн - особлива тема. Проте аналогії сумнівів не викликають. Після повернення солдатів, які були у В'єтнамі, американське суспільство зіштовхнулося з безліччю соціальних, медичних і психологічних проблем у учасників в'єтнамської війни. Статистичні дані це добре ілюструють: число самогубств серед учасників в'єтнамської війни до 1975 року перевищело число ветеранів які загинули у самій війні втричі. Рівень розлучень у тому числі становить близько 90 відсотків%. Третина усіх укладених в американських в'язницях –були ветерани В'єтнаму. Алкоголізм, наркоманія, професійні й соціальні конфлікти - всі форми дезадаптації простежувалися і спостерігаються серед тих, котрі пройшли пекло тієї війни. Приблизно в однієї п'ятої всіх які були у В'єтнамі відзначаються симптоми посттравматичного стресового розладу. (Знаків В.В. // Психол. журн. 1989., Знаків У. У. Психол. журн. 1990р.)

Ми поспіль не можемо напевно говорити про те, скільки ветеранів афганської війни страждають від посттравматичного стресового розладу, але війни були признані і що свідчить схожі, тому неважко припустити - і частково у роботах наших психологів показано, - як і психологічні наслідки багато чому подібні. Фахівці діагностують цей розлад по чітко розробленим клінічним критеріям, нефахівці називають його " захворюванням душі " , говорять про те, що це не психічний розлад, а реакція особистості, що пережила важке душевне потрясіння. Взагалі людина має високий рівень можливостей адаптуватися до змін у житті, пристосовуючись до різноманітних умов життя; але змінюється і вона сама. Це відбувається на рівні організму, і на психологічному рівні.

Для виживання за умов бою солдатові потрібні такі навички та способи поведінки, які, за загальновизнаними мірками звичайного, громадянського життя, можна назвати нормальними. Проте вироблені стереотипи поведінки так глибоко вкорінюються в психіці, що продовжують потім визначати поведінку і в мирному житті багато наступних років. Навчений виживати за умов бою, повернувшись до мирного життя, надалі веде себе ж, як на війні. Людина пильно і насторожено стежить до всього, що відбувається навколо неї, начебто йому загрожує небезпека. Оточуючим це здається ненормальним і незрозумілим: адже все скінчилося, можна розслабитися, повернутися до старих улюбленим занять, роботи, сім'ї. Але не виходить. " Чорною дірою травми " назвав стан посттравматичного стресу один із американських дослідників - Р. Питман. Це важкий тягар, котрий носить у своїм серці і думках повернувшись із фронту солдат. Руйнівна дія війни продовжує впливати протягом усього життя ветерана, позбавляючи його одного з найважливіших, визначальних поведінки людини почуттів безпеки і самоконтролю, що викликає сильну, часом нестерпну напругу. І ця напруга не знімається, то цілісності психіки загрожує реальна загроза бути порушеною. У найзагальніших рисах –це і є шлях, по якому йде розвиток посттравматичного стресового стану.

Основна прикмета цього стану зводяться до наступного: передусім виділено дві основні особистісних типу реагування на пережите.

Перший - це коли минуле не " відпускає " - нав'язливо і невідступно повертаються травмуючі картини, постійні думки, " було " . Ще раптово спливають жахливі, неприємні сцени, пов'язані з пережитим. Кожен натяк, усе, що може нагадати у тому, було саме з тобою: якесь видовище, запах, схожі на " то " , начебто беруть із глибин цієї " чорної діри " пам'яті картини і образи травматичних подій, свідомість хіба що роздвоюється: ти вдома, але на фронті. Ветерани розповідають, що трапляється досить почути звук пролітаючого голикоптера, щоб травмуючі образи і її уявлення знову охопили свідомість, коли людина знову " повертається " і знову переживає " як наяву " найбільш травмуючу його ситуацію. Ці несподівані, " непрошені " спогади можуть тривати від кількох секунд і хвилин за кілька годин. І як наслідок - людина знову відчуває сильний стрес.

Другий тип реагування - травматичний досвід свідомо витісняється, людина намагається уникати думок та спогадів пережитого, прагне не потрапляти у ті ситуації, які б нагадували, викликали ці спогади, намагається робити все те, щоб не викликати їх знову. " Непрохані " спогади приходять й у ві сні у вигляді нічних кошмарів, що інколи, як відеозапис, відтворюють травматичну ситуацію, і з такою ж лякаючої точністю чоловік у сні переживає власну реакцію на цю ситуацію. Він прокидається в холодному поту, задихаючись, із дуже битким серцем, з напруженими м'язами, почуваючись цілком розбитим. Виникає реакція підвищеного переляку - на несподіваний чи гучний звук. За найменшої несподіванки людина робить стрімкі рухи, може кинутися на грішну землю, якщо почує звук низько летючого голикоптера, він різко обертається та приймає бойову позу, якщо відчує зі спини чиєсь наближення.

Одним з ознак посттравматичного становища є дуже важко пережита втрата здібності, в цілому або частково, встановлювати близькі дружні стосунки які вас оточують. Багато ветеранів скаржаться, що лише по пережитого їм стало набагато важче відчувати кохання, і радості, вони рідше виникають чи взагалі зникли періоди творчої наснаги, натомість на них нападає почуття відчуженості від навколишнього світу. Людина починає відчувати власну змінність, у випадках психологи говорять про виникнення іншого " Я " . Ці відчуття важко, іноді просто неможливо висловити, усвідомити, і як наслідок виростає реальне відчуження від ритму близьких: " їм мене не зрозуміти " . Виникає депресія, людина починає почуватися невпевненим, нікчемним і знехтуваним. У стані посттравматичного стресу депресія сягає самих безпросвітних глибин розпачу, людина втрачає сенс існування, і все супроводжується виснаженням і апатією.

Дуже часто з'являється відчуття провини: " я винен у тому, що робив на війні " чи " я винен у тому, що у той час не зробив: не врятував, не допоміг... " , - що сприяє виникненню нападів самозневажливих думок та поведінки, до саморуйнівних вчинків. Коли чоловіка відвідують нічні кошмари, в нього природньо й виникають проблеми зі сном, йому буває важко заснути через неусвідомлюваного страху знову опинитися у тому полоні. Іноді порушення сну виглядають як постійне раннє пробудження, поганий сон погіршує тяжкий стан, виникає почуття виснаження й апатія. З іншого боку, зростає агресивність, виникає прагнення розв'язувати всі життєві колізії з допомогою тиску, необов'язково застосовується груба фізична сила, це може бути мовна та емоційну агресивність. Спалахи гніву, які найчастіше бувають маломотивовані і найчастіше виникають під впливом алкогольного сп'яніння, перетворюються на напади лютого гніву. І всі ці симптоми розвинулися після, - важливо вкотре підкреслити - по тому, як людина пережив ЩОСЬ жахливе, травматичний стрес, потрапивши у ситуацію, що виходить далеко за межі як він особистих, і, з погляду більшості, звичайних життєвих уявлень. Симптоми можуть з'явитися відразу після перебування у травматичною ситуації (якщо їх немає за місяць, то клініцисти ставлять цей діагноз), а виникатимуть через уви багато років - у тому особлива каверзність посттравматичного стресового розлади. Описано випадки у ветеранів другий Першої світової, коли хвороба з'явилася через багато років після закінчення.

Існують різні наукові підходи до розуміння стресу. Найбільш популярної є теорія стресу, запропонована Г.Селье. У рамках цієї теорії механізм виникнення стресу порозумівається в такий спосіб.

Усі біологічні організми мають життєво важливий уроджений механізм підтримки внутрішньої рівноваги і балансу. Сильні зовнішні подразники можуть порушити рівновагу. Організм реагує на це захисно-пристосувальною реакцією підвищеного порушення. За допомогою порушення організм намагається пристосуватися до подразника. Це неспецифічне для організму порушення і є станом стресу. Якщо подразник не зникає, стрес підсилюється, розвивається, викликаючи в організмі цілий ряд особливих змін - організм намагається захиститися від стресу, попередити його або придушити. Однак можливості організму не безмежні і при сильному стресовому впливі швидко виснажуються, що може привести до захворювання і навіть смерті людини.

У ході розвитку стрессу за Г.Сельє спостерігають три стадії:

1. Стадія тривоги. Це найперша стадія, що виникає з появою подразника, що викликає стрес. Наявність такого подразника викликає ряд фізіологічних змін: у людини учащається подих, трохи піднімається тиск, підвищується пульс. Змінюються і психічні функції: підсилюється порушення, вся увага концентрується на подразнику, виявляється підвищений особистісний контроль ситуації. Усе разом покликано мобілізувати захисні можливості організму і механізми саморегуляції на захист від стресу. Якщо цієї дії досить, то тривога і хвилювання вщухають, стрес закінчується. Більшість стресів дозволяється на цій стадії.

2. Стадія опору. Настає у випадку, якщо стрес фактор, що викликав, продовжує діяти. Тоді організм захищається від стресу, витрачаючи "резервний" запас сил, з максимальним навантаженням на всі системи організму.

3. Стадія виснаження. Якщо подразник продовжує діяти, то відбувається зменшення можливостей протистояння стресові, тому що виснажуються резерви людини. Знижується загальна опірність організму. Стрес "захоплює" людину і може привести його до хвороби.

При впливі дратівливого фактору в людини формується оцінка ситуації як загрозливої. Ступінь погрози в кожного своя, але в будь-якому випадку викликає негативні емоції. Усвідомлення погрози і наявність негативних емоцій "штовхають" людину на подолання шкідливих впливів: він прагне боротися з фактором, що заважає, знищити його або "підти" від нього осторонь. На це індивід спрямовує всі свої сили. Якщо ситуація не дозволяє, а сили для боротьби скінчаються, можливі невроз і низка незвертних порушень в організмі людини. Наявність усвідомленої погрози - це найбільш вагомий стресовий фактор людини.

Оскільки в тих самих ситуаціях одні люди вбачають погрозу різного ступеню, а інші в цих же умовах не вбачають її зовсім, те і стрес, і його ступінь у кожного свої.

Виникла погроза викликає у відповідь захисну діяльність. У індивіда активізуються захисні механізми, минулий досвід, здібності. У залежності від відношення людини до загрозливого фактору, від інтелектуальних можливостей його оцінки формується мотивація на подолання труднощів. Погроза є вирішальним чинником у виникненні стресу. Людина може відчувати погрозу своєму здоров'ю, життю, матеріальному благополуччю, соціальному станові, самолюбству, своїм близьким і т.д.

З психологічної точки зору, стан стресу включає специфічну форму відображення людиною екстремальної ситуації і моделі її поведінки, як відповідну реакцію на це відображення.

Розглядуючи та наблюдаючи за низкой різноманітних ситуацій та проблем, у рамках обласної та міської Спілок ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) протягом двадцяти років, за особливим контингентом людей, які побували у різних екстремальних ситуаціях, можливо бачити, що всі ці події, як правило, здійснюють виражений негативний вплив на їх психіку. Посттравматичні стресові розлади (ПТРС) є однією з найбільш частих і несприятливих форм психічних порушень у осіб , що пережили життєвонебезпечні ситуації, і займають центральне місце в числі так званих нових пограничних психічних розладів. В цілому, за статистичними даними, ПТРС розвивається у 25-80% осіб, що постраждали в результаті тих або інших надзвичайних подій. Тривалість проявів ознак ПТРС може бути від декількох тижнів до 30-ти і більше років.

Для визначення розладів, виникаючих у людей, які пе­ренесли психологічну травму, в 1980р. було введено поняття "по­сттравматичні стрессові розлади" (ПТСР) в якості самостійної діагностичної категорії.
Для виникнення ПТСР необхідно, щоб людина відчула дію стрессора, виходячого за рамки буденного людського досвіду і здатністю викликати дистресс (Г.Сельё). До такого роду стрессорів ми відносимо загрозу для життя людини або його фізіологічній цілістності (чому і небезпечна війна), тяжке фізичне пошкодження, вимушене вбийство (поранення) другої людини, смерть або каліцтво співслуживця, без чого війна також не обходиться.
Дія экстремального стрессора приводить до маніфестації ПТСР у вигляді трьох констелляцій: інтрузії, уникнення та гіперактивно­сті.
Інтрузія. Невідступне переживання травматичної події, виступаюче в одній із наступних форм:
1) нав’язливі дистрессируючі спогади травмуючих подій;
2) періодично виникаючі кошмарні сноведіння;
3) несподівані відчуття повернення травматичних подій та повторного їх переживания (іллюзії, галлюцинації, диссоціа­тивні эпізоди), виникаючі у стані як бодрствування, так і алкогольного сп’яніння;
4) інтенсивний психологічний дистресс под впливом обставин, символізуючий пережиті травматичні події та їх окремі аспекти, або маючих з ними подібство (наприклад, річниця травми).
Уникнення. Наполегливе уникнення стимулів, пов’язаних із травмою; супроводжуєме емоційним виснаженням, почуттям байдужості до інших людей. Проявляється, по крайній мірі, трьома із наступних ви­дів розладів:
1) усвідомлювальні зусилля уникати думок та почуттів, пов’язаних із травмою;
2) спроби уникати яких-лібо дій або ситуацій, здібних стимулювати спогади про травму;
3) нездібність згадати важливий аспект травми (психічна амнезія);
4) зниження зацікавленності до раніш значимих для даної людини видів активністі;
5) почуття відчуженості до окружаючих;
6) зниження здібностей до сопереживання та душевної близості з другими людьми;
7) відчуття "скороченого майбутнього" (невпевненість в майбутній перспективі, можливостях одруження та сімейного життя, в самому продовжуванню життя).
Гіперактивність, виступаюча, по крайній мірі, в двух із ниже­слідуючих моментів:
1) труднощі засинання або поверхністний сон;
2) підвищена дратівливість або приступи ярості;
3) труднощі із концентрацією уваги;
4) підвищена пильність;
5) бурхлива, взривна реакція на внезапні подразники;
6) підвищений рівень фізіологічної реактивності на обставини, символізуючі травмуючу подію або напоминаючі найбільш суттєві його аспекти.
продовженність первинних симптомів виміряється, по крайній Mepte, шістью місяцями.
До вторинних симптомів ПТСР, преслідуючих пацієнтів довгі роки, відносять депрессію, тревожність, імпульсивну поведінку, алкоголізм (токсикоманію), соматичні проблеми, порушення почуття часу, порушення Эго-функціонування.

Вивчення поширеності ПТРС, проведене в Інституті неврології, психіатрії та наркології АМН України, показало, що 100% осіб, що пережили важку психічну травму у вигляді насильства проти особистості (замах на вбивство, нанесення важких тілесних ушкоджень та ін.), мали порушення психічного здоров’я у вигляді повного варіанту ПТРС (56% обстежених), або його окремих ознак (44%). .

Дослідження осіб, що у минулому брали участь у бойових діях або у ліквідаціїї аварії на ЧАЕС, свідчать про те, що в 19% ветеранів війни в Афганістані був виявлений клінічний варіант ПТРС, окремі симптоми – у 25%. Відповідно, у 14% ліквідаторів аварії на ЧАЕС було діагностовано ПТРС, у 21% - окремі симптоми.

Отже, за даними досліджень інституту неврології, психіатрії та наркології АМН України , виділені наступні проблеми у даної категорії людей:

гостра реакція на стрес: кризовий стан; гостра кризова реакція; бойова втома; психічний шок.

Посттравматичний стресовий розлад: травматичний невроз.

Розлади адаптації: культуральний шок; реакція горя

- пролонгована депресивна реакція

- змішана тривожна і депресивна реакція

- з переважанням порушення інших емоцій

- з переважанням порушення поведінки

- змішаний розлад емоцій і поведінки

- інші специфічні переважаючі симптоми

- Інші реакції на тяжкий стрес

- Хронічні зміни особистості після переживання катастрофи.

В рекомендаціях наведено сучасні дані щодо діагностики критеріїв означених груп захворювань, клінічної симптоматики. Підкреслено, що при проведенні диференційної діагностики необхідно пам’ятати, що в хворих поряд із клінічною картиною ПТРС найчастіше мають місце порушення, що відносяться до інших психічних розладів. У таких випадках може йти мова про сполучену (коморбідну) патологію. Особливо часто спостерігається сполучення ПТРС із панічними, обесивно-компульсивними, тривожно-фобічними розладами, суїцидальною поведінкою та інш. Ці обставини повинні враховуватися не тільки при постановці діагнозу і проведенні диференційної діагностики, але й при призначенні медикаментозного і психотерапевтичного лікування.

У першу чергу диференційна діагностика здійснюється між ПТРС та гострою реакцією на стрес і розладами адаптації. Розмежування між ними проводять на підставі особливостей клінічної картини, а також часу виникнення і тривалості розладів, що спостерігаються.

Проаналізовано професійні, соціально-демографічні та індивідуально-психологічні фактори формування ПТСР. В роботі подано узагальнені дані щодо сучасних методів лікування означеної патології – система лікувально-реабілітаційних заходів для потерпілих повинна мати комплексний характер і містити в собі психотерапію, психологічну корекцію, медикаментозну терапію

Найбільш розповсюдженими методами психотерапії ПТРС є біхевіоральна, когнітивна (або їх сполучення) і психодинамічна. За формою прведення психотерапевтичні впливи підрозділяють на індивідуальні, групові або їх поєднання.

Основними психотерапевтичними стратегіями сьогодні вважається підтримка адаптивних навичок “Я”, формування позитивного ставлення до симптому, зміна атрибуції змісту.

Основними принципами проведення психотерапії ПТРС є :

1) обов’язковість психотерапевтичного втручання;

2) максимально ранній початок після психотравми з метою запобігання розвитку і хронізації ПТРС;

3) комплексне тривале лікування в поєднанні з фармакотерапією.

Коли у людини не має можливості зняти внутрішню напругу, його тіло та психіка знаходить засіб пристосуватися до цього стану. У цьому, в корені, і знаходятся механізми посттравматичного стресу. Його симптоми в цілому виглядають як психічні відхилення, але по суті це не що інше, як глибоко закоренілі способи поведінки, повязані з екстремальними подіями в минулому. При ПТРС наблюдаються наступні кліничні симптоми:

1.Немотивована пильність. Людина пристально слідкує за всим, що відбувається навколо, має постійні відчуття загрози.

2. Взривна реакція. При любій несподіванці людина робить стримкі рухи (кидається на землю при звуці низько пролітаючого голікоптера, швидко обертається та приймає бойову позу, коли хтось наближається до нього з заду.)

3. Притупленість емоцій. Буває, що людина повністю або частково втрачає емоційні прояви. Йому важко встановлювати близькі та дружні стосунки з окружаючими, також недоступні радість, кохання, творчий підйом, ігривість та спонтанність. Досліджувані говорять, що після перенесених ними в минулому екстремальних подій, їм набагато важче стало відчувати ці почуття.

4. Агресивність. Стремління вирішувати свої проблеми з поміччю грубої сили. Як правило це касається фізичного силового впливу, але зустрічається також психічна, вербальна та емоційна агресивність.

5. Порушення пам’яті та концентрації уваги. За деяких обставин у людини виникають труднощі, коли потребно зосередитись або щось вспам’ятати. Інколи концентрація уваги може бути дуже великою, але при винекнинні будь якого стрессового фактору людина уже не в змозі зосередитися.

6. Депресія. У цьому стані посттравматичного стресу депресія досягає самих потаємних глубин людського відчаю, коли людина відчуває, що все в житті у неї безглуздо. Цьму почуттєві депресії притаманні нервове виснаження, апатія та негативне відношення до життя.

7. Загальна тревожність. Виявляється на фізіологічному рівні, як ломота в спині, спазми шлунка, головні болі; у психічній сфері – постійне хвилювання, “параноідальні” явища (наприклад, необгрунтований жах переслідування), в ємоційних хвилюваннях (постійне почуття жаху, невпевненості, комплекс провини)

8. Приступи ярості. Це не приливи уміренного гніву, а взриви ярості, по своїй силі напоминаючі зверження вулкану. Досліджувані сповіщають, що такі приступи виникають частіше під впливом алкоголю або наркотичних речовин, але буває виникають і без них. Отже спяніння не являється головною причиною цих явищ.

9. Зловживання наркотичними та лікарськими речовинами. Щоб знизити інтенсивність посттравматичних синдромів досліджувані, в особливості ветерани, вживають наркотики, алкоголь та інші наркотичні препарати. Треба відмітити, що ветерани були помилково віднесені до категорії алкоголіків, наркоманів та інш.

10. Непрохані спогади. Вважається, що це найбільш важливий симптом, даючий право говорити про наявність ПТС. У памьяті пацієнта несподівано виникають непрохані спогади, сцени, пов’язані з травмуючими подіями. Ці спогади виникають як у ві сні, так і у бадьорому стані. Наяву вони виникають у тих випадках, коли окружаюче середовище нагадує ту ситуацію, яка відбувалася у той час, тобто у час травмуючої події: запах, видовище, звук, як би прийшли з тих часів. Головна різниця від буденних спогадів виявляється у тому, що посттравматичні “непрохані спогади” супроводжуються сильними почуттями тривоги та страху. Непрохані спогади, які приходять у ві сні, визивають нічні кошмари. У ветеранів війни ці сноведіння часто пов’язані з бойовими діями. Людина, пробудившись після таких снів, як правило зовсім знепритомлена: її м’язи напружені, і вона вся мокра від поту. Ветерани та їх близькі відмічають, що в період сновидіння людина постійно крутиться у своєму ліжку, пробуджується зі зжатими кулаками, як би готовою до бійки. У перші роки мого одруження, дружина побоювалася зі мною відпочивати, бо декілька разів у вісні я її ледь не придушив. Снилося, що мене беруть у полон, і треба було відбиватися від ворогів. Такі сновидіння, напевно, і є одним із найбільше пугаючи аспектів ПТС для пацієнта, і про таке розповідати буде далеко не кожен.

11. Галюцинативні хвилювання. Це особлива різновидність непроханих спогадів про травмуючі події. В цьому стані людина перебуває, думає та відчуває так, як вона перебувала у стресових ситуаціях минулих днів, у тих станах коли необхідно було спасати своє життя. При цьому життя і спогади повсякдевного життя відходять на другий план, вони не є реальними.

12. Безсонниця (труднощі із засипанням та переривистий сон). Коли людину навіщають нічні жахи, вважається, що вона сама невільно противиться засинанню, і в цьому є причина її безсоння: людина боїться заснути і знову побачити це. Постійні недосипання, які приводять до крайнього нервового виснаження, доповнюють картину симптомів посттравматичного струсу. Безсонниця також буває викликана високим рівнем тривожності, нездібністю зняти напругу, заспокоїтися, а також постійним почуттям фізичної та душевної болі.

13. Думки про самогубство. У пацієнта постійно виникають думки про самогубство, або він планує такі дії, котрі в кінцевому результаті повинні привести його до смерті. Коли життя уявляється більш пугаючим проти смерті, думки покінчити зі стражданнями уявляються більш привабливими. Коли людина дістає тієї грані відчаю, де вона не знаходить ніяких варіантів виправити своє становище, вона починає думати про самогубство. Посттравматичні пацієнти, у тому числі і ветерани, розповідають, що у якийсь час перебували на такій грані. А скільки людей перетинули її! Це є трагедія. Всі ті, хто знайшов у собі сили до життя, прийшли до висновків: потрібне бажання і терпеливість і з часом знаходяться більш радужні перспективи.

14. Провина вижившого. Почуття провини, що вижив в екстремальній ситуації, в якій загинули люди, насамперед притаманне тим, хто страждає від емоційної глухоти (нездібності відчувати радість, кохання, сопереживання і т.д.) із часів травмуючи подій. Постраждалі люди готові на все, аби запобігти спогадів про трагічні події, загибель своїх товаришів. Сильне почуття провини інколи провокує приступи самознижчення.

Це і є основними проявами та розвитком посттравматичного стресу. Якщо у досліджуваного виявляються будь які із вищевказаних ознак, то ми можемо впевнено говорити про наслідки стресових ситуації і що даній людині потрібна психологічна допомога. З допомогою психолога, людина потрібна прийняти реалії свого життя з усіма її проявами і відповісти собі на питання: «У силах я щось змінити?». Якщо у постраждалого на сьогодняшній час на обставини його життя великий вплив мають спогади, поведінка, образ мислення та почуттів, діставшихся в наслідок із минулого, дуже важливо це признати. Поступово пізнаючи, яким краєм травмуючи події впливають на життя людини, одночасно надходить і розуміння того, що зцілення – є процес глибоко індивідуальний і охоплює майже усі сфери життя людини і не може зводитися до однієї соціальної адаптації. Людині дуже важливо розуміти, що після довгих років смятіння, страху та депресій, можливо знову надбати життєву рівновагу, якщо мати перед собою таку ціль і наполегливо іти до неї. Це доказано на прикладах багатьох людей, які пережили травми і надто довго страждали від після травматичних явищ. Якщо людина навчилася розпізнавати наслідки екстремальних обставин, то вона розуміє, що вона цілком нормальна, і що всі ці явища – є результат травмуючи подій в минулому. Таке розуміння приводить до внутрішнього сприйняття того, що відбувалося у минулому, і до примирення самого з собою. Зцілення, мабуть, і полягає у тому, щоб людина примирилася з самим собою, усвідомила себе такою, якою вона є на справді і, вносячи зміни до свого життя, діючи не наперекір своєї індивідуальності, а у союзі з нею. Це мабуть і є істинна задача зцілення.

Близька ветерану людина має зрозуміти, що й повернувшись із фронту чоловік, брат, батько, друг став замкнутим чи, навпаки, дратівливим, запальним, якщо відчувається, що у душі утворилася " чорна діра травми " , то нам не треба покладатися на те що, що час усе зцілить. Час справді лікує, але тільки у деяких випадках. Потрібно намагатися створити довірчу, " безпечну " психологічну атмосферу, у якій ветеран може виговоритися, розповісти про свої переживання , не боячись того, що їх зрозуміють чи засудять. Важливо пам'ятати, що повернувшийся із фронту солдат може довгі роки залишатися у полоні своїх спогадів та переживань, що його потрібно повернути до мирного життя психологічно, щоб він примирився з собою - і дійсністю, навчився прощати себе... І водночас - не ставитися щодо нього, як до інваліду, а бути добрим і розуміти що, у тих-таки випадках, коли в самого це не виходить, треба знайти профессионала-врача, психолога. Проблемам посттравматичного стресу присвячено безліч досліджень, написані сотні монографій, і тисячі статей, вже створені і працюють Міжнародні суспільства по вивченню травматичного стресу, проводяться щорічні конференції; ці світові досягнення наукової думки цілком заслуговують запровадження у нашу вітчизняну практику.

Оптимальний спосіб рятування від тривалого стресу - цілком розв'язати конфлікт, усунути розбіжності, помиритися. Якщо зробити це неможливо, варто логічно переоцінити значимість конфлікту, наприклад, пошукати виправдання для свого кривдника. Можна виділити різні способи зниження значимості конфлікту. Перший з них можна охарактеризувати словом зате. Суть його - зуміти витягти користь, щось позитивне навіть з невдачі. Другий прийом заспокоєння - довести собі, що могло бути і гірше. Порівняння власних негод з чужим ще великим горем (а іншому набагато гірше) дозволяє непохитно і спокійно відреагувати на невдачу. Цікавий спосіб заспокоєння по типі зелений виноград: подібно лисиці з байки сказати собі, що те, до чого тільки що безуспішно прагнув, не так уже добре, як здавалося, і тому цього мені не треба.

Один із кращих способів заспокоєння - це спілкування з близькою людиною, коли можна, по-перше, як говорять, вилити душеві, тобто розрядити вогнище порушення; по-друге, переключитися на цікаву тему; по-третє, спільно відшукати шлях до благополучного дозволу конфлікту або хоча б до зниження його значимості.

Коли людина виговориться, його порушення знижується, і в цей момент з'являється можливість роз'яснити йому що-небудь, заспокоїти, направити його. Потреба розрядити емоційну напруженість у русі іноді виявляється в тім, що людина метається по кімнаті, рве щось. Для того, щоб швидше нормалізувати свій стан після неприємностей, корисно дати собі посилене фізичне навантаження.

Важливий спосіб зняття психічної напруги - це активізація почуття гумору. Суть почуття гумору не в тім, щоб бачити і почувати комічне там, де воно є, а в тім, щоб сприймати як комічне те, що претендує бути серйозним, тобто зуміти поставитися до чого хвилюючий як до малозначної і невартому серйозної уваги, зуміти посміхнутися або розсміятися у важкій ситуації. Сміх приводить до падіння тривожності; коли людина посміялася, те його м'язи менш напружені (релаксація) і серцебиття нормалізоване.

можливі способи боротьби зі стресом:

" релаксацію;

" концентрацію;

" ауторегуляцію подиху

Деяким ветеранам " везе " -вони повертаються до свого будинку, де близькі люди не лише зберегли любов до них, але ще виявилися здатними створити атмосферу, у якій колишні солдати могли відчувати себе у безпеці, виговоритися, обговорити зі своїми близькими пережите, спокійно проаналізувати і осмислити його, й у результаті прийняти свій досвід минулого і відновити віру в навколишній світ. На жаль, ця справді доля небагатьох: а решта, і це теж описано дослідниками -немає такого пристановища, найчастіше вони зіштовхуються з нерозумінням, байдужістю і навіть відчуженням із боку оточуючих людей. І тоді починаються спроби позбутися важких переживань з допомогою алкоголю і наркотиків, зрозуміло, це також у результаті тільки погіршує стан, створюючи нові проблеми через що розвилася залежність від алкоголю чи наркотиків. Всякі рани треба лікувати, це аксіома, й душевні рани теж, обмаль таких людей, хто може впоратися зі цим самостійно.

Оскільки Україна зовсім не така вже бідна, а проблеми наші щодо організації допомоги ветеранам сягають не лише у наше минуле, та й пов'язані зі справжнім, коли психологічні, (але не тільки психологічні), його проблеми окремої людини, людини, як особистості і індивідуальності, не є предметом реальної діяльності, а лише декларацією державних служб. Можна намітити три основні напрями допомоги ветеранам, тим, хто вже повернувся, і тих хто повернеться. Перше - це організація у межах українських офіційних структур державної служби допомоги ветеранам з певним законодавчим забезпеченням і фінансуванням, з обов'язковим залученням професійних психологів, соціологів і клініцистів до участі з розробки дослідницьких, реабілітаційних і соціальних програм. Друге і тісно пов'язане з першим напрямком, яке умовно може бути просвітницько-благодійним, - це організація з допомогою різних громадських структур, типу комітету солдатських матерів і різних товариств ветеранів афганської війни, груп взаємодопомоги, типу груп зустрічей, відкритих для кожного із ветеранів, де б вони могли отримати потрібну інформацію, поговорити з іншими ветеранами, зрозуміти, що проблеми можна розв'язати тощо. Ось тут головна роль належить волонтерам - людям, бажаючим і здатним надавати таку психологічну допомогу.

Зрозуміло, ідеальний варіант допомоги - це фахівці: лікарі, психологи, психотерапевти, соціальних працівників - люди, які знають, з якою проблемою вони зіштовхнулися і, головне, володіють засобами - як допомагати (ідеально, якщо це відбувається у спеціальних реабілітаційних центрах.) Проте, як відомо, життя наше далекою від цих ідеалів і не можна недооцінювати значення неформальних об'єднань ветеранів, до яких можуть приєднатися люди, які хочуть і які можуть надавати їм реальної допомоги і підтримку. І третє напрям (може бути позначити як просвітницький) - це організація консультативної служби для родичів ветеранів: дружин, батьків, - у межах якої було б мати професійну консультацію, як їм краще побудувати взаємовідносини, як адекватно реагувати на виниклі після психічної травми деякі дива у поведінці, зняти власне психічну напругу. І, безумовно, необхідно вирішувати якомога більше публікувати доступних до різних груп населення популярних книжок і брошур, робити телевізійні передачі, створювати фільми про можливі психологічних наслідки участі у бойових діях, і можна буде впевненіше прогнозувати, що військову і будь-яку іншу, пов'язану з великим ризиком, професію вибиратимуть люди, які мають необхідним потенціалом стійкості до стресовому впливу.

.

Список літератури

1. Знаків В.В. Розуміння воинами-интернационалистами ситуацій насильства, й приниження людської гідності // Психол. журн. 1989. Т. 10. 4. З. 113-124.

2. Знаків У. У. Психологічні причини нерозуміння " афганців " в межпичностном спілкуванні // Психол. журн. 1990. Т. Ns4. З. 99-108.

3. Знаків У. У. Психологічний дослідження стереотипів розуміння особистості учасників війни у Афганістані // Зап. психології. 1990. Na4. З. 108-116.

4. Солдатенков М. Війна, що її можуть пробачити // Аргументи як факти. 28,1991.

5. Тарабрина М. У , Лаэебная Є. Про. Синдром посттравматичних стресових порушень: сучасний стан та проблеми // Психол. журн. 1992. ?2. З. 14-29 .

6. Александровский Ю. А. Состояния психической дезадаптации и их компенсация. М., 1976.

7. Бенджамин Колодзин. Как выжить после психической травмы. Перевод с английского Савельевой. стр. 15, 42.

8. Березин Ф. Б. Психологическая и психофизиологическая адаптация человека. Л., 1988.

9. Венгер Л.А., В.С. Мухина Психология Москва Просвещение 1988.Гаиезо М. В., Домашенко И. А. Атлас по психологии. - М.: Просвещение, 1986.

10. Г. Селье. Стресс без дистресса. Москва Прогресс 1982.

11. Кижаев-Смык Л.А. Психология стресса: Издат. Наука. Москва 1983, стр. 114, 184, 272.

12. Коган Б. М. Стресс и адаптация. М.: Знание, 1980 № 10.

13. Небылицин В. Д. Основные свойства нервной системы человека. - И. Просвещение, 1966.

14. Общая психология. Учебник для студентов педагогических институтов Под ред. А. В. Петровского. - М: Просвещение, 1986.

15. Общая психология: Учебное пособие для студентов пед. институтов. Богословский В.В., Стеканов А.Д., Виноградова и др. - 3-е изд. перераб. и доп. - М.: Просвещение 1981 - 383с., стр. 309, 310.

16. Столяренко. Основы психологии, 1998.

17. Стресс жизни: Сборник./ Составители: Л. М. Попова, И. В. Соколов. (О. Грегор. Как противостоять стрессу. Г. Селье. Стресс без болезней. - Спб, ТОО Лейла, 1994-384 с.

18. Александров Е. О., 2005. Интегративная психотерапия посттравматического стрессового расстройства. Новосибирск: Сибпринт.

19. Анохин П. К., 1980. Узловые вопросы теории функциональной системы. М.: Наука;

20. Ахмедова Х. Б., 2004. Изменение личности при посттравматическом стрессовом расстройстве (по данным обследования мирного населения, переживших военные действия). Автореф. дисс. докт. психол. наук. М., с. 37-38.

21. Василевский В. Г., Фастовец, Г. А., 2005. История вопроса и клинико-психопатологические особенности посттравматического стрессового расстройства у комбатантов // Посттравматическое стрессовое расстройство. М.: ГНЦССП им. Сербского, с. 32-35.

22. Волошин В. М., 2001. Клиническая типология посттравматических стрессовых расстройств и вопросы дифференцированной психофармакотерапии// Психиатрия и психоформакология, № 4, Т. 3.

23. Гаврилова Т.В., 2005. Зависимость психологических стрессовых реакций от общественной значимости события// Вопросы психологии экстремальных ситуаций, № 1, с. 62

24. Давиденков С. Н., 1915. К вопросу об острых психозах военного времени, истерические формы// Психиатрическая газета, № 2, с. 321-325;

25. Дмитриева Т. Б., Васильевский В. Г., Растовцев Г. А., 2003. Транзиторние психотические состояния у комбатантов, страдающих посттравматическим стрессовым расстройством (судебно-психиатрический аспект) // Российский психиатрический журнал, № 3/, с. 38-42;

26. Довгополюк А. Б., 1997. Психогенные реакции с поведенческими расстройствами у военнослужащих в мирное время и в боевой обстановке. Автореф. дисс. … канд. мед. наук. СПб;

27. Епачинцева Е. М., 2001. Посттравматические стрессовые расстройства комбатантов. Автореф. дисс. … канд. мед. наук, Томск;

28. Зеленова М. Е., 2005. Исследования смысложизненных ориентаций у ветеранов боевых действий в Афганистане// Боевой стресс : Механизмы стресса в экстремальных условиях. Сб. научных трудов симпозиума, посвященного 75-летию ГНИИИ ВМ, М.: Истоки, с. 91

29. Китаев-Смык Л. А., 1983. Психология стресса, М.: Наука.

30. Кузнецов А. А., 2004. Посттравматическое стрессовое расстройство: вопросы лечения // Психологическая реабилитация участников боевых действий и лиц, пострадавших в чрезвычайных ситуациях. М.: Гэотар-мед, с. 132-136;

31. Литвинцев С. В., 1994. Клинико-организационные проблемы оказания психиатрической помощи военнослужащим в Афганистане: Автореф. дисс. .. д-ра мед. наук. СПб;

32. Малкина-Пых И. Г., 2005. Экстремальные ситуации: Справочник практического психолога. М.: Эксмо.

33. Малкина-Пых И. Г., 2006. Психология поведения жертвы: Справочник практического психолога. М.: Эксмо.

.34. Снедков Е. В., 1997. Боевая и психическая травма. Автореф. дисс. … д-ра мед. Наук. Спб.

35.Тарабрина Н. В., 2007. Теоретико-эмпирические исследования посттравматического стресса// Психологический журнал, Т. 28, № 4, с. 5-14.

36. Тарабрина Н. В., Лазебная Е. О., Зеленова М. Е., 1994, Психологические особенности посттравматических стрессовых состояний у ликвидаторов последствий аварий на ЧАЭС// Психологический журнал, №5, с. 67-77;

37. Ушаков И. Б., Бубеев Ю. А., 2005. Боевой стресс : Психофизиологические маркеры устойчивости// Сб. научных трудов симпозиума, посвященного 75-летию ГНИИИ ВМ, М.: Истоки, с. 12.

38. Цыганков Б. Д., Григорьев М. Э., 2000. Клинико-психологические особенности формирования психических нарушений у ветеранов локальных войн (на примере чеченского вооруженного конфликта 1994-1996 гг.)// Психологическая реабилитация участников боевых действий и лиц, пострадавших в чрезвычайных ситуациях. М.: ГЭОТАР – МЕД, с. 195-207;