ОСОБЕННОСТИ ПРОЯВЛЕНИЯ ПТСР У ЛИЦ ПРИНИМАВШИХ УЧАСТИЕ В БОЕВЫХ ДЕЙСТВИЯХ

ОСОБЕННОСТИ ПРОЯВЛЕНИЯ ПТСР У ЛИЦ ПРИНИМАВШИХ УЧАСТИЕ В БОЕВЫХ ДЕЙСТВИЯХ
Подчасов Евгений Викторович, к.психол.н., преподаватель кафедры практической психологии ХНПУ имени Г.С.Сковороды
Ломакин Геннадий Иванович, заместитель председателя Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана по работе с инвалидами, участник боевых действий в Афганистане.
В данной работе проанализированы и рассмотрены современные научные подходы к посттравматическому стрессовому расстройству (ПТСР), причины формирования и особенности его проявления у лиц, принимавших участие в боевых действиях; обозначены основные направления социально-психологической работы с данной категорией граждан, с целью их успешной адаптации к условиям мирной жизни.
Ключевые слова: участники боевых действий, боевой стресс, посттравматическое стрессовое расстройство (ПТСР), адаптация, реадаптация.

Исследование проблем посттравматического стрессового расстройства (ПТСР) становится все более актуальным не только в медицинском, но и в социально-психологическом аспекте. Это связано, прежде всего, с тенденцией к росту частоты и выраженности последствий современных катастроф, вооруженных конфликтов и локальных войн. Проблема урегулирования последних, помимо политической, имеет и социально-психологическую сторону – сторону участия в них граждан тех или иных стран. Как и любой конфликт или критическая ситуация, вооруженные конфликты не обходятся без осложнений, которые не заканчиваются с окончанием конфликта или выходом из участия. Эти осложнения достаточно долго сопровождают социум и личность уже в условиях бесконфликтной, мирной жизни, создавая ряд трудностей, которые невозможно проигнорировать или решить односторонне. Наиболее ярко подобные осложнения можно наблюдать у людей непосредственно принимавших участие в вооруженных конфликтах и стоящих перед необходимостью адаптации уже теперь к мирным условиям.
Это и обуславливает изучение психологического состояния и особенностей проявления ПТСР у людей прошедших через вооруженные конфликты, с целью их реадаптации к условиям мирной жизни, сохранения здоровья и трудоспособности. ПТСР у военнослужащих возникает, как правило, после воздействия травмирующих психику условий боевой обстановки и, более того, может возникнуть внезапно через долгие годы на фоне общего благополучия. Мировая статистика показывает, что каждый пятый участник боевых действий при отсутствии каких-либо физических повреждений страдает нервно-психическими расстройствами, а среди раненых и калек – каждый третий. Исследования так называемого боевого стресса (В.Г. Василевский, А.Б. Довгополюк, Г.А. Растовцев, Т.Б. Дмитриева, Е.М. Епачинцева, С.В. Литвинцев, Е.В. Снедков, Г.Н. Тимченко, Г.А. Фастовцев, А.Н. Харитонов и др.) показали, что боевые ПТСР более многообразны и часто бывают более продолжительными, чем ПТСР мирного времени из-за кумулированных (накопленных) в душе, в памяти, многократно пережитых ужасов войны, физического и психического перенапряжения, горя утрат, сопереживания с ранеными. Так, в ходе и по окончании боевых действий США во Вьетнаме, американцев поражала массовая неадекватность поведения вернувшихся ветеранов. Статистические данные говорят, что во время войны во Вьетнаме погибло 58226 американских граждан. После же возвращения с войны покончили с собой в три раза больше ветеранов, чем погибло; треть заключенных в американских тюрьмах тогда были участниками войны во Вьетнаме [6]. На территории СНГ выборочные клинические работы определяют показатель ПТСР среди ветеранов афганской войны в 30%. Профессора И.Б. Ушаков и Ю.А. Бубеев приводят более конкретные данные: «рассматривая отдаленные последствия боевого стресса следует сказать, что до 55% комбатантов (участников боевых действий), участвовавших в локальных войнах последних десятилетий, в последствии страдают ПТСР» [12; С.10-12]. По данным Харьковского Союза ветеранов Афганистана, в «афганской» войне приняло участие 13500 жителей области, погибло 242. За послевоенный период умерло 1200, покончило жизнь самоубийством 56 человек. В целом же, после «афганской» войны умерло от ран и заболеваний впятеро больше ее участников, чем погибло, количество инвалидов увеличилось втрое! И хотя на данный момент нет полных данных по современным конфликтам, можно предположить, что ситуация существенно не отличается.
Таким образом, актуальность поднятой темы определяется социальной ситуацией, складывающейся в обществе и острой потребностью ветеранов боевых действий в социальной защите, социально-психологической реабилитации и поддержке.
Целью данной работы является выделение и анализ особенностей проявления ПТСР у участников боевых действий, обозначение ключевых факторов, влияющих на успешность их адаптации к условиям мирной жизни, с определением путей психологической помощи таким людям.
Предмет анализа это психологические последствия участия в боевых действиях, которые проявляются в виде психической травмы боевого стресса и посттравматического стрессового расстройства (ПТСР), как последствия.
В отличие от острой стрессовой реакции ПТСР возникает не в момент стрессового события, а в отдаленные сроки — после выхода человека из стрессовой ситуации. Впервые психологические изменения у людей, переживших ту или иную экстремальную ситуацию, были описаны Да Коста в его работе "О возбуждённом сердце" (1871 г.) у солдат во время Гражданской войны в Америке. Они были названы «синдром солдатского сердца» [8]. В 1941 г. в одном из первых систематизированных исследований А. Кардинер назвал это явление «хроническим военным неврозом». Он считал, что военный невроз имеет как физиологическую, так и психологическую природу. Им впервые было дано комплексное описание симптоматики: возбудимость и раздражительность; безудержный тип реагирования на внезапные раздражители; фиксация на обстоятельствах травмировавшего события; уход от реальности; предрасположенность к неуправляемым агрессивным реакциям. В след за ним, американский психолог Фиглей (1978) описывает «поствьетнамский синдром», для которого характерны повторяющиеся навязчивые воспоминания, часто приобретающие форму ярких образных представлений – флэш-бэков (flashbacks) и сопровождающиеся угнетением, страхом, сомато-вегетативными расстройствами. У вьетнамских комбатантов были выявлены состояния отчуждения и безразличия с утратой обычных интересов, повышенная возбудимость и раздражительность, повторяющиеся сновидения «боевого» характера, ощущения собственной вины за то, что они остались живы [7]. Война во Вьетнаме послужила мощным стимулом для исследований американских психиатров и психологов, был накоплен значительный материал о психопатологических и личностных расстройствах у участников войны. Фундаментальные исследования ПТСР в России проведенные профессором Н.В. Тарабриной и сотрудниками показали, что «после воздействия боевого травматического психологического стресса участникам боевых действий приходится фактически заново воссоздавать в условиях мирной жизни структуру своего субъективного жизненного пространства, в том числе и структуру самоотношения, самооценки и смысложизненных ориентаций» [4; С. 91]. Также ею разработан метод диагностики глубины и опасности этих расстройств [11; С. 67-77].
В 1980 г. М. Горовиц предложил выделить его в качестве самостоятельного синдрома, назвав его «посттравматическим стрессовым расстройством». В дальнейшем группа авторов во главе с М. Горовицем разработала диагностические критерии ПТСР, принятые сначала для американских классификаций психических заболеваний (DSM-Ш и DSM-Ш-R), а позже – для МКБ-10, где ПТСР сокращенно описано в рубрике F 44.88. Согласно МКБ-10 вслед за травмирующими событиями, которые выходят за рамки обычного человеческого опыта, может развиваться посттравматическое стрессовое расстройство (ПТСР), что приводит к патологическим изменениям личности комбатантов, частичной или полной их дезадаптации в условиях мирного времени.
Ярким отличием «боевого стресса» является то, что на войне человек является не только свидетелем насилия, но и его активным участником; и то, и другое служит источником травматических переживаний [7]. Психотравмирующие факторы воздействуют не только на психику воина, но и на весь организм в целом. Страх, вызванный боевой обстановкой, подавляется ценой большого нервного напряжения, а достигнутое равновесие часто нарушается дополнительным воздействием соматического характера. Анализ «афганской» войны показал, что порядка трети участников перенесли такие заболевания, как «желтуха», малярия, заболевания желудочно-кишечного тракта и другие. Но все-таки в качестве одного из основных последствий воздействия стресс-факторов на личность рассматривается психическая травма. При этом в основе психической травмы могут лежать осознаваемые и неосознаваемые изменения в физиологической, эмоциональной, когнитивной (интеллектуальной) и поведенческой составляющих системы регуляции [1]. Именно это и наблюдается в случае со стресс-фактором участия в боевых действиях, где помимо физиологических факторов, если не ярче действуют психологические (искажение инстинкта самосохранения, сферы мотивов и ценностей и т.д.). Но если непосредственно в обозначенной стрессовой ситуации данные изменения можно считать нормой, то в мирной жизни они зачастую вызывают дезадаптивные реакции. Этими несоответствиями и порождается посттравматическое стрессовое расстройство.
Причины формирования боевого стресса многочисленны. Это - ужасы войны, страх быть убитым, раненным, физическое и психическое перенапряжение, нарушение режимов жизнедеятельности, болезни, травмы и ранения, неопределенность и дефицит информации, необычность ситуации, отсутствие в прежнем опыте запаса возможных ответных реакций [8]. Немаловажное значение имеют также и социокультурный контекст, популярность войны, фактор социальной поддержки [10]. Сознание бессмысленности войны, специфический комплекс виновности понижает психическую устойчивость и сопротивляемость стрессам.
Важными, приобретаемыми во время войны, изменениями личности являются: обостренное чувство справедливости, поддержки, ранимость, гипотимия, тревожность, аффективная нестабильность, настороженность, импульсивность и подозрительность, склонность к уединению, чувство опустошенности, напряженность межличностных отношений, постоянная готовность к реактивным образованиям, взрывам ярости, самоповреждениям [2]. Эти изменения трактуются как «синдром выживания», или апатичная депрессия. После возвращения с войны остаются привычка оценивать окружающее с точки зрения потенциальной опасности [1]. Страх, тревога, ощущение своей уязвимости зачастую преодолеваются и компенсируются защитным механизмом агрессивного и диссоциального поведения.
Посттравматическое стрессовое расстройство (ПТСР) – это непсихотическая отсроченная реакция на травматический стресс, способный вызвать психические нарушения. Для возникновения ПТСР необходимо, чтобы человек испытал действие стрессора выходящего за рамки обычного человеческого опыта и способного вызвать дистресс [7]. К такого рода стрессорам и относятся: серьезная угроза для жизни или физической целостности, вынужденное убийство человека, серьезное физическое повреждение (ранение), смерть или калечащее ранение сослуживца [3]. Воздействие экстремального такого стрессора приводит к манифестации ПТСР.
Единой теории патогенеза посттравматических стрессовых расстройств нет. Потому многие исследователи и клиницисты, основываясь на разных гипотезах, предложили различные психологические и иные модели: психодинамическую, когнитивную, психосоциальную, психобиологическую, условнорефлекторную и другие. Причина не только в сложности посттравматического стресса, но, и в том, что под его многоликостью происходят разные адаптивные и дезадаптивные процессы. Так, анализируя ПТСР Е.О. Александров опирается на разработанную в середине 80-х годов 20- века дифференциацию развернутой картины стресса на субсиндромы: эмоционально-психологический, вегетативный, когнитивный и социально-психологический. Также интересны подходы к пониманию сущности ПТСР с учетом психоанализа, трансовой и диссоциативной теории, гипотезы о травматическом импринте, теории формирования патологических ассоциативных эмоциональных сетей [5].
Практика показывает, что симптомы ПТСР могут появиться как сразу после пребывания в травматической ситуации, так и могут возникнуть спустя много лет – в этом особая каверзность посттравматического стрессового расстройства. Описаны случаи, когда у ветеранов Второй мировой войны симптомы ПТСР проявились спустя сорок лет после ее окончания.
К основным симптомам синдрома ПТСР относятся: нарушение сна; патологические воспоминания (навязчивый возврат); неспособность вспомнить - амнезия на некоторые события (избегание); сверхчувствительность (повышенная бдительность); сверхвозбудимость (неадекватная сверхмобилизация) [8]. Особое место среди ПТСР реакций занимают внезапные повторные переживания событий, происходивших в боевой обстановке, которые сопровождаются как бы «включением» из настоящего – флэшбэк-эффекты, механизм развития которых хорошо описан с помощью теории ассоциативных сетей. Эти выраженные первичные симптомы ПТСР проявляются практически у всех ветеранов длительное время после войны.
Ко вторичным симптомам ПТСР, наблюдаемым у пациентов многие годы, относят: депрессию, тревогу, импульсивное поведение, алкоголизм (токсикоманию), соматические проблемы, нарушение чувства времени, нарушение Эго-функциониования [9]. Наблюдается снижение общего состояния здоровья, со слабостью, снижением работоспособности, головными болями и в области сердца, сексуальными расстройствами, нарушениями сна, фобическими реакциями, а у инвалидов дополняется проблемами, связанными с полученными ранениями и травмами.
Психологические последствия участия в боевых действиях приводят к тому, что в условиях уже мирного времени, из-за повышенного чувства справедливости, повышенной тревожности, взрывных реакций, периодически возникающих депрессивных состояний, у ветеранов нарушается социальное взаимодействие, возникают семейные проблемы (наблюдается большое количество разводов, неспособность вступить в брак), наблюдаются серьезные проблемы с трудоустройством. Все это крайне негативно сказывается на их интеграции в общество и требует реадаптационных мероприятий.
Среди других социально-психологических явлений, наблюдающихся у ветеранов войн можно отметить ощущение заброшенности, недоверие к другим людям, неспособность говорить о войне, потеря смысла жизни, неуверенность в своих силах, неспособность быть открытым в общении с другими, тревожность, потребность иметь оружие, неприятие ветеранов других войн, негативное отношение к представителям власти, желание выместить злость за то, что был послан на войну и за все, что там происходило; потребность участвовать в опасных «приключениях»; терзание вопросом о том, почему погибли твои друзья, а не ты и многие другие.
Это приводит к конфликтам, вспышкам гнева, агрессии, злоупотреблению алкоголем и наркотиками. Так, только в 2010 году, за особо тяжкие преступления (разбой, грабежи, убийства) в колониях г. Харькова находились 39 «афганцев». Одним из последствий ПТСР реакций являются мысли о самоубийстве, которые в некоторых случаях заканчиваются реальным их осуществлением.
Говоря о личном опыте, то, что помогало на войне выжить, например постоянная готовность к опасности – сверхбдительность и сверхконтроль, в реалиях мирного времени превращаются в излишнюю подозрительность и недоверие к окружающим, вызывают чувство непонимания и обиды, приводят к постоянным семейным ссорам, вводят в депрессивные состояния. И лишь спустя долгие годы, после работы с психологами и социальной активности, можно с уверенностью констатировать, что улучшилось как психологическое состояние, так и взаимопонимание и отношения в семье, с окружающими.
Подводя итоги, можем говорить, что связанные со стрессом во время военных действий психические расстройства являются одним из главных внутренних барьеров на пути адаптации ветеранов к обычной жизни. После возвращения к мирной обстановке на уже имеющееся, связанное с войной ПТСР, наслаиваются новые расстройства, обусловленные стрессами, связанными с социальной дезадаптацией. Ветераны подходят к мирной жизни с фронтовыми мерками и переносят военный способ поведения на мирную почву; у них особым образом соединяются способы поведения, сформировавшиеся под воздействием стресс-факторов боевой обстановки, и прежние (довоенные) способы поведения.
Таким образом, можно сделать вывод о том, что посттравматический синдром участников военных локальных конфликтов является личностным кризисом со всеми присущими ему признаками, а, значит, как и любой психологический личностный кризис, нуждается в коррекции, терапии.
Преодоление индивидом психотравмирующего воздействия стрессоров боевой обстановки зависит от трех факторов: характера психотравмирующих событий, индивидуальных характеристик ветеранов и особенностей условий, в которые ветеран попадает после возвращения с войны. Взаимодействие этих трех факторов с процессом когнитивной переработки психотравмирующего опыта (сочетание избегания воспоминаний с периодическим их повторением) приводит либо к росту психического напряжения, либо к постепенной ассимиляции психотравмирующего опыта. В результате возможны два исхода: психическая «рестабилизация» или возникновение ПТСР.
Анализируя эти факторы, можем говорить о том, что на первый из них мы повлиять не в состоянии, а вот влиять на условия, в которые попадает ветеран, можно. Воздействуя и изменяя их, возможно, положительно изменять и индивидуальные характеристики ветерана. И в этом состоит особенность реабилитационных мероприятий и социально-психологической работы по успешной реадаптации участников боевых действий в мирных условиях. Комплекс реадаптационных мероприятий, должен включать в себя: информирование ветеранов и членов их семей о системе поддержки участников боевых действий; необходимости ежегодной профилактики здоровья; индивидуальную (точечную) работу, которая включает организацию посещений ветеранов на дому, особенно в периоды кризисных состояний, психологическое консультирование; вовлечение в социальную активность и общественно-полезную деятельность; предоставляемых им со стороны государства льготах и возможностях их реализации; работа с представителями власти; проведение семинаров и круглых столов; привлечение СМИ и т.д..
Не менее значимое влияние, чем медицинская и социально-психологическая реабилитация, на адаптацию участников оказывает опыт Союзов ветеранов. Здесь, как ни в каком другом месте, накапливается тот жизненно необходимый опыт, в котором так нуждается каждый из них. Сюда приходят со своими проблемами, житейскими и психологическими, финансовыми неурядицами и многим другим. Здесь можно, ни чего не опасаясь, поделиться своими сомнениями, горем и радостью, не боясь излить душу, найти поддержку и взаимопонимание, а главное разрядить внутреннюю напряженность, обрести уверенность в себе и собственных силах.
По мнению ряда специалистов, полное избавление от ПТСР невозможно, его признаки имеют тенденцию не только сохраняться продолжительное время, но и нарастать, а также проявляться внезапно на фоне внешнего благополучия. Состояние ветерана можно улучшить только с помощью системы реабилитационных мероприятий, которые направлены не только на коррекцию острых проявлений на начальном этапе адаптации, но и на профилактику возможных отсроченных эффектов. Тем более что течение ПТСР зачастую волнообразное и практически невозможно просчитать пики проявлений постстрессовых расстройств.
В большинстве случаев, особенно при комплексном воздействии, применении системы специальных мероприятий, наблюдается выздоровление. Если же пустить процесс адаптации (реадаптации) участников боевых действий на самотек, то возможно и затяжное течение с нарастающей психопатизацией, эпизодами антисоциального поведения, алкоголизацией, наркотизацией.
Многолетняя практика работы в Союзе ветеранов Афганистана показывает, что применение психологических воздействий и социальных мероприятий, при понимании глубинной сущности личностных психологических барьеров, стоящих на пути участников боевых действий к их успешной интеграции в общество, дает свои положительные результаты.
Таким образом, обозначим, что практическая направленность и перспективы данной работы состоят в систематизации теоретических и практических данных, изучении особенностей проявлений отдельных симптомов ПТСР у участников боевых действий; в разработке моделей, методов и способов коррекции и профилактики при организации мероприятий психосоциальной работы, реабилитации и реадаптации лиц пострадавших в экстремальных стрессовых ситуациях; определении уровня их эффективности.
Литература
1. Абдурахманов Р.А. Психологические трудности в общении, их коррекция у ветеранов боевых действий в Афганистане. Дисс. канд. психол. наук. - М.: ВПА, 1994. - 223 с.
2. Белинский А.В., Иванов В.Н., Голов Ю.С., Лямин М.В. Результаты медико-психологической реабилитации участников боевых действий // Актуальные проблемы медицинской реабилитации: Сборник научных трудов / Под редакцией Иванова В.Н., Голова Ю.С., Щеголькова А.М. - Т. 3. - М.: Изд. 6 - ЦВГК МО РФ, 1998. - С. 187.
3. Захаров В.И., Стрельников А.А., Цыган В.Н. Клинико-патофизиологические особенности периода реабилитации у раненых // Общая патология боевой травмы. - СПб, 1994. - С. 140-147.
4. Зеленова М. Е., 2005. Исследования смысложизненных ориентаций у ветеранов боевых действий в Афганистане// Боевой стресс: Механизмы стресса в экстремальных условиях. Сб. научных трудов симпозиума, посвященного 75-летию ГНИИИ ВМ, М.: Истоки. - С. 91.
5. Китаев-Смык Л.А. Психология стресса. - М.: "Наука", 1983 - 367с.
6. Лесной Н.. После войны. – ГЕО, 2006. – № 2. – С. 104 – 108.
7. Малкина-Пых И. Г.// Психологическая помощь в кризисных ситуациях – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 960 с. – (Справочник практического психолога);
8. Медицинская реабилитация раненых и больных // Под ред. Ю.Н. Шанина. - СПб: «Специальная Литература», 1997. - С. 197 – 230.
9. Пограничные нервно-психические нарушения у ветеранов войны в Афганистане: Методические рекомендации // Цыганков Б.Д., Белкин А.И., Веткина В.А. и др. - М., 1992 - 16 с.
10. Снетков В.Н., Литвинцев С.В., Фастовцев Г.А. Стрессогенные психические расстройства у раненых // Актуальные вопросы военной и экологической психиатрии. - СПб: ВмедА, 1995. - С.79 – 82.
11. Тарабрина Н.В., Лазебная Е.О., Зеленова М.Е. Психологические особенности посттравматических стрессовых состояний у ликвидаторов последствий аварий на ЧАЭС// Психологический журнал, 1994 – №5. - С. 67-77.
12. Ушаков И.Б., Бубеев Ю.А. Боевой стресс: Психофизиологические маркеры устойчивости // Сб. научных трудов симпозиума, посвященного 75-летию ГНИИИ, М.: Истоки, 2005. - С. 10 -12.

опубликовано: Личность в экстремальных условиях и кризисных ситуациях жизнедея-
тельности: Сборник научных статей международной научно-практической
конференции / Под ред. Р.В. Кадырова. – Владивосток : Мор. гос. ун-т им.
адм. Г. И. Невельского, 2011. – 373 с.

диагностика САН

Методика и диагностика самочувствия, активности и настроения.
Цель методики САН: Экспресс-оценка самочувствия, активности и настроения.
Описание методики САН. Опросник состоит из 30 пар противоположных характеристик, по которым испытуемого просят оценить свое состояние. Каждая пара представляет собой шкалу, на которой испытуемый отмечает степень выраженности той или иной характеристики своего состояния.
Инструкция методики САН. Вам предлагается описать свое состояние в данный момент с помощью таблицы, состоящей из 30 пар полярных признаков. Вы должны в каждой паре выбрать ту характеристику, которая наиболее точно описывает Ваше состояние, и отметить цифру, которая соответствует степени выраженности данной характеристики.
Обработка данных методики САН. При подсчете крайняя степень выраженности негативного полюса пары оценивается в 1 балл, а крайняя степень выраженности позитивного полюса пары — в 7 баллов. При этом нужно учитывать, что полюса шкал постоянно меняются, но положительные состояния всегда получают высокие баллы, а отрицательные — низкие. Полученные баллы группируются в соответствии с ключом в три категории, и подсчитывается количество баллов по каждой из них.
Самочувствие — сумма баллов по шкалам: 1, 2, 7, 8, 13, 14, 19, 20, 25, 26.
Активность — сумма баллов по шкалам: 3, 4, 9, 10, 15, 16, 21, 22, 27, 28.
Настроение — сумма баллов по шкалам: 5, 6, И, 12, 17, 18, 23, 24, 29, 30.
Полученные результаты по каждой категории делятся на 10. Средний балл шкалы равен 4. Оценки, превышающие 4 балла, свидетельствуют о благоприятном состоянии испытуемого, ниже 4 — о неблагоприятном состоянии. Нормальные оценки состояния располагаются в диапазоне 5,0—5,5 баллов. Следует учесть, что при анализе функционального состояния важны не только значения отдельных показателей, но и их соотношение.









Типовая карта методики САН
Фамилия,инициалы_______________________________ Пол____ Возраст_____

Дата_________________________ Время____________


1 Самочувствие хорошее 3 2 1 0 1 2 3 Самочувствие плохое
2 Чувствую себя сильным 3 2 1 0 1 2 3 Чувствую себя слабым
3 Пассивный 3 2 1 0 1 2 3 Активный
4 Малоподвижный 3 2 1 0 1 2 3 Подвижный
5 Веселый 3 2 1 0 1 2 3 Грустный
6 Хорошее настроение 3 2 1 0 1 2 3 Плохое настроение
7 Работоспособный 3 2 1 0 1 2 3 Разбитый
8 Полный сил 3 2 1 0 1 2 3 Обессиленный
9 Медлительный 3 2 1 0 1 2 3 Быстрый
10 Бездеятельный 3 2 1 0 1 2 3 Деятельный
11 Счастливый 3 2 1 0 1 2 3 Несчастный
12 Жизнерадостный 3 2 1 0 1 2 3 Мрачный
13 Напряженный 3 2 1 0 1 2 3 Расслабленный
14 Здоровый 3 2 1 0 1 2 3 Больной
15 Безучастный 3 2 1 0 1 2 3 Увлеченный
16 Равнодушный 3 2 1 0 1 2 3 Взволнованный
17 Восторженный 3 2 1 0 1 2 3 Унылый
18 Радостный 3 2 1 0 1 2 3 Печальный
19 Отдохнувший 3 2 1 0 1 2 3 Усталый
20 Свежий 3 2 1 0 1 2 3 Изнуренный
21 Сонливый 3 2 1 0 1 2 3 Возбужденный
22 Желание отдохнуть 3 2 1 0 1 2 3 Желание работать
23 Спокойный 3 2 1 0 1 2 3 Озабоченный
24 Оптимистичный 3 2 1 0 1 2 3 Пессимистичный
25 Выносливый 3 2 1 0 1 2 3 Утомленный
26 Бодрый 3 2 1 0 1 2 3 Вялый
27 Соображать трудно 3 2 1 0 1 2 3 Соображать легко
28 Рассеянный 3 2 1 0 1 2 3 Внимательный
29 Полный надежд 3 2 1 0 1 2 3 Разочарованный
30 Довольный 3 2 1 0 1 2 3 Недовольный

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ АДАПТАЦІЇ ДО УМОВ МИРНОГО ЖИТТЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені Г. С. СКОВОРОДИ
Факультет психології та соціології
Кафедра практичної психології


СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ АДАПТАЦІЇ ДО УМОВ МИРНОГО ЖИТТЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ




Харків - 2010
ЗМІСТ


ВСТУП
Розділ 1. ПСИХОЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ ВІЙНИ
1.1.Сучасні локальні конфлікти та їх вплив на психіку людини
1.2. Психологічний посттравматичний стресовий розлад: причини
виникнення та механізми розвитку у учасників бойових дій
1.2.1. Стрес, поняття та симптоми 11
1.2.2. Становлення поняття посттравматичного стресового розладу
1.2.3. Причини та особливості симптомів посттравматичного стресового розладу
1.2.4. Шляхи розвитку посттравматичного стресового розладу 26
1.3. Узагальнення проблем ветеранів війни, як наслідок їх участі
у бойових діях
Розділ 2. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ АДАПТАЦІЇ ДО УМОВ МИРНОГО ЖИТТЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ
2.1. Психологічні наслідки впливу бойових дій
2.2. Особливості фізичного та психологічного стану військовослужбовців, приймавших участь у бойових діях
2.3. Особистністні відзнаки процесу адаптації учасників бойових дій до
умов мирного життя
Розділ 3. РЕКОМЕНДАЦІЇ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ






ВСТУП


«інколи здається, що коли б ті нечисленні, але виконані на хорошому науковому рівні дослідження психологів були прочитані і засвоєно нашими політиками, то рішення розпочати Чеченську війну, яка, як стверджують зараз військові спеціалісти, важче афганської, могло не бути. Хоча, можливо - це ілюзія професійного психолога, що займається вивченням саме цих несприятливих психологічних наслідків травматичного стресу. Але, право, важко уявити людини освіченого, знаємо з описів, цифр і відсоткам, до чого приводить психічна військова травма, викликана через участь у бойові дії, але здатного віддати наказ початок бойових дій, не вичерпавши усіх інших засобів владнання конфлікту. Проте вважатимемо це ліричним відступом, бо йдеться про те, що конкретно статися з психікою певній його частині людей, які пережили військовий, травматичний стресс»
Н. У. Тарабрина

Проблеми соціально-психологічної адаптації людей, які перебували в екстремальних умовах діяльності, вмикаючи відмітку вірогідності збереження їх здоров’я та працездатності після впливу екстремальних факторів, стає на сьогодні особливо актуальною. Це пов’язано і з тим, що в Україні, як і в усьому світі, збільшилися кількість стихійних лих, міжнаціональних та міжрегіональних конфліктів. Збільшується і чисельність жертв військовослужбовців, учасників різних локальних конфліктів. Все це іще і ускладнюється політичною нестабільністю в країні. Отже маючи своєрідний життєвий досвід, вони є представниками такої категорії населення, що потребує особливого ставлення. І тут на перше місце виходить питання про необхідність адаптування до нових умов. Досвід інших країн говорить, що участь у екстремальних подіях, пов’язаних з ризиком до життя травмуючим образом впливає на психічне здоров’я і стан учасників бойових дій. Військовослужбовців, приймавших участь у бойових діях, відносять до групи людей з підвищеним ризиком розвитку психогенних порушень. « За даними ведучіх російських військових психіатрів, вивчаючих частоту та структуру санітарних втрат при збройних конфліктах та локальних війнах, в останній час суттєво змінилися втрати психіатричного профілю в бік збільшення чисельності розладів прикордонного рівня» [22]. Всі ці вищеозначені порушення впливають на всі рівні людського існування і приводять до стійких особистністних змін не тільки у самих комбатантів але і членів їх сімей та очевидців. ПТСР спонукають до формування і специфічних сімейних відносин, особливих життєвих сценарієв та можуть впливати на все подальше життя. Психічна травма, психологічний шок та їх наслідки – ось, що буде визначати життєвий шлях виживших у військових конфліктах. Статистичні дані також свідчать, що на кожного загиблого на війні військовослужбовця приходиться один випадок самогубства ветеранів в період після проходження військової служби [44]. Таким чином, війна ще дуже довго виявляє свій вплив на її безпосередніх учасників. Тому слід звертати особливу увагу на психосоціальну роботу з ними. Медико-психологічна реабілітація та соціальна підтримка повинні бути головними напрямками в роботі з даною категорією населення. Дана робота являється намаганням систематизації наукових та практичних знань про природу походження, механізмах виникнення та типових проявах посттравматичного стресового розладу у учасників бойових дій, що необхідно для виявлення шляхів подолання наслідків війни у ветеранів та розробленню програми реабілітаційних заходів та подальшого їх адаптування до умов мирного часу.
На війні людина є не тільки свідком насильства, але і його активний учасник; і те, й те є джерелом травматичних переживань. Те, як це на психіці солдата, віддавна служило предметом досліджень, переважно клініцистів, а останні десятиріччя ці проблеми стали активно вивчати психологи. Слід відразу обмовитися, йдеться про дослідження, проведених переважно зарубіжними науковцями. Причина, через яку вітчизняні дослідники мало займалися цими питаннями, - полягає у тому, що у радянському суспільстві не було прийняте інформувати населення (науковці теж більшість населення) про дійсних подіях, які відбувалися у державі, й вчені займалися цими проблемами рідко й то під відповідним грифом. Змінена останніми роками громадська ситуація дала можливість професіоналам впритул узятися до вивчення негативних психологічних наслідків, що виникають унаслідок перебування людини у травматичних ситуаціях. Особливо гостро стали ці проблеми після аварії на Чорнобильській АЕС, землетрусу у Вірменії, інших промислових і стихійних катастроф. І дуже гостро - проблеми, пов'язані з реабілітацією військовослужбовців,які повернулися з війни у Афганістані.
Багаторічні дослідження, під керівництвом Н.В. Тарабріной [43, 45, 46], довели, що «после воздействия боевого травматического психологического стресса участникам боевых действий приходится фактически заново воссоздавать в условиях мирной жизни структуру своего субъективного жизненного пространства, в том числе и структуру самоотношения, самооценки и смысложизненных ориентаций» [16].
Актуальність роботи. В останні роки у медико-психологічній та соціологічній літературі країн СНД спостерігається підвищена увага до вивчення посттравматичних стресових розладів (ПТСР). Активно вивчаються психологічні наслідки стресу, викликаного участю у бойових діях [16, 17], а також особливості реакції людини на вплив різних інших екстремальних факторів таких, як аварії, стихійні лиха, різні форми насильства, травми внаслідок медичних процедур [1, 2, 3]. У вітчизняній психологічній літературі відомі лише поодинокі експериментальні роботи щодо розвитку посттравматичного стресу внаслідок Чорнобильської аварії [46]. Епідеміологічна оцінка поширення ПТСР, що грунтується на результатах психіатричних обстежень потерпілих внаслідок масштабних екстремальних ситуацій (катастроф, війн тощо), свідчить, що це захворювання може охоплювати від 15% до 40% потерпілих. При стихійних лихах кількість осіб з симптомами посттравматичного розладу становить від 10% до 50% жертв [46].
Результати численних досліджень показали, що психологічний стан, який розвивається внаслідок впливу травматичної події, не належить до жодної з відомих у клінічній практиці класифікацій. Наслідки травми можуть проявитися раптово, через тривалий час, на фоні загального зовнішнього добробуту людини, і згодом це погіршення стану стає усе більш чітко вираженим. Низка різноманітних симптомів подібної зміни стану була описана раніше, проте довгий час не розроблялися чіткі критерії його діагностики. Також не існувало єдиної назви для його визначення. Тільки до 1980 року в ході експериментальних досліджень науковців була накопичена і проаналізована достатня кількість інформації про наявність спільних симптомів при різних за походженням психічних травмах.
Дослідження проводяться на базі:
1. Харківської міської спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
2. Харківського обласного госпіталю інвалідів війни
3. Харківської 3-ї обласної психіатричної лікарні, 23-є відділення (неврологія)
Групи досліджуємих:
1. Учасники бойових дій
2. Інваліди війни
3 Громадяни, що не перебували у бойових діях
Предметом дослідження – соціально-психологічні особливості процесу адаптації до умов мирного життя учасників бойових дій та діагностику посттравматичних стресових розладів жертв катастрофічних подій.
Об’єктом дослідження - посттравматичні стресові розлади учасників бойових дій.
Мета цього дослідження є вивчення притаманних для учасників бойових дій певних психологічних проблем та особливостей повоєнної адаптації. Створення моделі реадаптації учасників бойових дій.
Гіпотеза даної роботи: Якщо зібрати та проаналізувати всі наявні дані, щодо особливостей післявоєнної адаптації учасників бойових дій, то можливе створення узагальненої моделі та методичних рекомендацій для більш успішного та якісного їх інтегрування до умов мирного життя та збереження здоров’я .
Відповідно до цього були поставлені такі завдання:
1. Проаналізувати наявні дані щодо проявів розладу особистості при ПТСР та близьких до нього станів і як вони впливають на подальшу інтеграцію учасників бойових дій в наше суспільство.
2. Вивчити психологічні особливості посттравматичних розладів у жертв катастрофічних подій з урахуванням діагностичних критеріїв МКХ-10 та DSM-IV.
3. Здійснити підбір комплексу психодіагностичних методик для аналізу специфічних розладів посттравматичного характеру.
4. Визначити ефективність психодіагностичних інструментів, які були використані під час обстеження груп осіб, що пережили психотравмуючі події.
5. Розробити практичні рекомендації для психологічної діагностики осіб з посттравматичними розладами.
Методи дослідження. З метою розв’язання поставлених у роботі завдань було створено цілісну систему, яка б забезпечила отримання різноманітних емпіричних даних, основний елемент якої – психодіагностичне обстеження за допомогою спеціально складеної для цих цілей батареї психологічних тестів, що включала в себе такі методики:
1. Шкала для самооцінки ПТСР (скорочений варіант) - Self-Rating Scale for PTSD (SRS-PTSD);
2. Міссісіпська шкала ПТСР ( цивільний варіант) (Mississippi PTSD Scale);
3. Шкала оцінки інтенсивності впливу травматичної події (Impact of Event Scale);
4. Опитувальник депресії Бека (Beck Depression Inventory).
Наукова новизна одержаних результатів: Запропоновано структуризацію найбільш відомих сучасних теорій щодо етіології посттравматичного стресового розладу та його впливу на подальше життя учасників бойових дій, їх адаптацію до умов мирного життя.
Практичне значення одержаних результатів: Розроблений та стандартизований комплекс засобів психологічної діагностики посттравматичних стресових розладів особистості має широкі можливості для застосування у діагностичному процесі. Встановлені психологічні особливості осіб, які перенесли травматичну подію, виступають діагностичними критеріями посттравматичних стресових станів.



























Розділ 1
ПСИХОЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ ВІЙНИ



1.1. Сучасні локальні конфлікти та їх вплив на психіку людини

В даній роботі намагаюсь відобразити сутність проблем, притаманних інвалідам війни та учасникам бойових дій, їх наслідки і методи їх вирішення в соціальній адаптації та реабілітації даної категорії в переході до мирного життя в умовах сучасної України. Відомо що після Другої Світової війни військові контингенти СРСР, у тому числі і України брали участь у 24-х локальних війнах і збройних конфліктах на території 16-ти іноземних держав [50]. Після розпаду СРСР участь України в миротворчих операціях почалася після прийняття Верховною Радою України постанови від 3 липня 1992 року № 2538-ХІІ «Про участь батальйонів Збройних Сил України в Миротворчих силах ООН у зонах конфліктів на території колишньої Югославії». Українські миротворчі війська і зараз виконують свої місії у інших країнах. Серед регіонів України Харківщина займає передові позиції у підготовці та відправці миротворчих контингентів та миротворчого персоналу в різноманітні зони конфліктів для стабілізації та підтримання миру. У цьому контексті хочу відмітити, що серед локальних воєн і збройних конфліктів - спецоперація СРСР в Афганістані займає особливе місце. А саме: масштабністю, тривалістю, кількістю задіяних сил, також специфічними політичними, ідеологічними, психологічними, рельєфно-кліматичними умовами, в яких вона проводилась. Саме в Афганістані СРСР першим із країн світової спільноти у ХХ столітті зіткнувся з міжнародним тероризмом, войовничим ісламським фундаменталізмом, наркотерроризмом, на боротьбу з якими з початку нового століття спрямовані зусилля співтовариства світу. Ця війна не має собі рівних за змістом наслідків як зовнішнього, так і внутрішньополітичного, соціального характеру для СРСР та України. Вивчення та дослідження психологічних та соціологічних наслідків цієї війни у учасників бойових дій та їх подолання мають велике значення для нашого суспільства.
У загальному сенсі підхід до війни може бути тільки негативний. Адже війна - це завжди гибель або каліцтво людей, руйнування й втрата матеріальних та культурних цінностей. Хочу відмітити, що у складі 40-ї армії, яка безпосередньо виконувала свою місію у Афганістані, перебувало понад 150 тисяч і українців. Зараз тільки у Харкові проживає понад 6 тисяч ветеранів афганської війни та понад 2 тисяч ветеранів інших локальних воєн – це більше 8 тисяч воїнів-інтернаціоналістів. Також вони далеко не самотні, у них є сім’ї, діти і перебувають вони у нашому соціумі. Всі ці люди пройшли через низку екстремальних подій і в більшій чи меншій формі потребують особливої уваги до себе.
Статистичні дані війни в Афганістані свідчать:
Приймало участь у бойових діях понад 1300000 чол.
Загальні людські втрати у Афганістані (загинуло) – 14751 чол.
Зникло безвісті – 298 чол.
Загальні санітарні втрати у Афганістані:
Поранено, контужено, травмовано – 53753 чол.
Захворіло (бодкіна, малярія, шлункові захворювання і т.п.) – 415392 чол.
По Україні:
Приймало участь у бойових діях понад 150000 чол.
Загинуло – 3280 чел.
Зникло безвісті – 80 військовослужбовців
Поранено – більш 8000 чол.
Стали інвалідами – 3560 чол.
По Харьківскій обл.:
Приймало участь понад 13500 чол.
Загинулоло – 252 чол.
На сьогоднішній день (минуло двадцять років по закінченню війни) в Україні кожен десятий її учасник помер (хвороби, суїциди та т.п.)
Статистика свідчить що в Україні досить значна кількість людей які перебували в умовах бойових дій, яким притаманні певні психологічні наслідки стресових екстремальних подій.
Тому вважаю, що підняті у даній роботі проблеми ветеранів війни та подальшої їх інтеграції в суспільство насамперед важливі і актуальні. Їх виявлення, аналіз та подальші рекомендації будуть сприяти добробуту та процвітанню України.

1.2. Психологічний посттравматичний стресовий розлад: причини виникнення та механізми розвитку у учасників бойових дій

2.2.1. Стрес, поняття та симптоми
Вивчення ПТСР має центральне значення для подальших досліджень у науці. Існують різні наукові підходи до розуміння стресу. Найбільш популярною є теорія стресу, запропонована Г.Селье [ 22, 24, 28, 38, 42]. У рамках цієї теорії механізм виникнення стресу порозумівається у такий спосіб.
Усі біологічні організми мають життєво важливий уроджений механізм підтримки внутрішньої рівноваги і балансу. Сильні зовнішні подразники можуть порушити рівновагу. Організм реагує на це захисно пристосувальною реакцією підвищеного порушення. За допомогою порушення організм намагається пристосуватися до подразника. Це неспецифічне для організму порушення і є станом стрессу [42]. Якщо подразник не зникає, то стрес підсилюється, розвивається, викликаючи в організмі цілий ряд особливих змін - організм намагається захиститися від стресу, попередити його або придушити. Однак можливості організму не безмежні і при сильному стресовому впливі швидко виснажуються, що може привести до захворювання і навіть смерті людини.
У ході розвитку стрессу за Г.Сельє [22, 24, 28, 38, 42] спостерігають три стадії:
1. Стадія тривоги. Це найперша стадія, що виникає з появою подразника, що викликає стрес. Наявність такого подразника викликає ряд фізіологічних змін: у людини учащається подих, трохи піднімається тиск, підвищується пульс. Змінюються і психічні функції: підсилюється порушення, вся увага концентрується на подразнику, виявляється підвищений особистісний контроль ситуації. Усе разом покликано мобілізувати захисні можливості організму і механізми саморегуляції на захист від стрессу. Якщо цієї дії досить, то тривога і хвилювання вщухають, стрес закінчується. Більшість стресів дозволяється на цій стадії.
2. Стадія опору. Настає у випадку, якщо стрес фактор, що викликав, продовжує діяти. Тоді організм захищається від стресу, витрачаючи "резервний" запас сил, з максимальним навантаженням на всі системи організму.
3. Стадія виснаження. Якщо подразник продовжує діяти, то відбувається зменшення можливостей протистояння стресові, тому що виснажуються резерви людини. Знижується загальна опірність організму. Стрес "захоплює" людину і може привести його до хвороби .
При впливі дратівливого фактору в людини формується оцінка ситуації як загрозливої. Ступінь погрози в кожного своя, але в будь-якому випадку викликає негативні емоції. Усвідомлення погрози і наявність негативних емоцій "штовхають" людину на подолання шкідливих впливів: він прагне боротися з фактором, що заважає, знищити його або "підти" від нього осторонь. На це індивід спрямовує всі свої сили. Якщо ситуація не дозволяє, а сили для боротьби скінчаються, можливі невроз і низка незвертних порушень в організмі людини. Наявність усвідомленої погрози - це найбільш вагомий стресовий фактор людини.
Оскільки в тих самих ситуаціях одні люди вбачають погрозу різного ступеню, а інші в цих же умовах не вбачають її зовсім, те і стрес, і його ступінь у кожного свої.
Виникла погроза викликає у відповідь захисну діяльність. У індивіда активізуються захисні механізми, минулий досвід, здібності. У залежності від відношення людини до загрозливого фактору, від інтелектуальних можливостей його оцінки формується мотивація на подолання труднощів. Загроза є вирішальним чинником у виникненні стрессу . Людина може відчувати погрозу своєму здоров'ю, життю, матеріальному благополуччю, соціальному станові, самолюбству, своїм близьким і т.д.
З психологічної точки зору, стан стресу включає специфічну форму відображення людиною екстремальної ситуації і моделі її поведінки, як відповідну реакцію на це відображення [22, 24, 28, 38, 42].
Коли у людини не має можливості зняти внутрішню напругу, його тіло та психіка знаходить засіб пристосуватися до цього стану. У цьому, в корені, і знаходятся механізми посттравматичного стресу. Його симптоми в цілому виглядають як психічні відхилення, але по суті це не що інше, як глибоко закоренілі способи поведінки, повязані з екстремальними подіями в минулому. При ПТРС спостерігаються наступні кліничні симптоми:
1.Немотивована пильність. Людина пристально слідкує за всим, що відбувається навколо, має постійні відчуття загрози.
2. Взривна реакція. При любій несподіванці людина робить стримкі рухи (кидається на землю при звуці низько пролітаючого голікоптера, швидко обертається та приймає бойову позу, коли хтось наближається до нього з заду.)
3. Притупленість емоцій. Буває, що людина повністю або частково втрачає емоційні прояви. Йому важко встановлювати близькі та дружні стосунки з окружаючими, також недоступні радість, кохання, творчий підйом, ігривість та спонтанність. Досліджувані говорять, що після перенесених ними в минулому екстремальних подій, їм набагато важче стало відчувати ці почуття.
4. Агресивність. Стремління вирішувати свої проблеми з поміччю грубої сили. Як правило це касається фізичного силового впливу, але зустрічається також психічна, вербальна та емоційна агресивність.
5. Порушення пам’яті та концентрації уваги. За деяких обставин у людини виникають труднощі, коли потребно зосередитись або щось вспам’ятати. Інколи концентрація уваги може бути дуже великою, але при винекнинні будь якого стрессового фактору людина уже не в змозі зосередитися.
6. Депресія. У цьому стані посттравматичного стресу депресія досягає самих потаємних глубин людського відчаю, коли людина відчуває, що все в житті у неї безглуздо. Цьму почуттєві депресії притаманні нервове виснаження, апатія та негативне відношення до життя.
7. Загальна тривожність. Виявляється на фізіологічному рівні, як ломота в спині, спазми шлунка, головні болі; у психічній сфері – постійне хвилювання, “параноідальні” явища (наприклад, необгрунтований жах переслідування), в ємоційних хвилюваннях (постійне почуття жаху, невпевненості, комплекс провини)
8. Приступи ярості. Це не приливи уміренного гніву, а взриви ярості, по своїй силі нагадуючі зверження вулкану. Досліджувані сповіщають, що такі приступи виникають частіше під впливом алкоголю або наркотичних речовин, але буває виникають і без них. Отже сп’яніння не являється головною причиною цих явищ.
9. Зловживання наркотичними та лікарськими речовинами. Щоб знизити інтенсивність посттравматичних синдромів досліджувані, в особливості ветерани, вживають наркотики, алкоголь та інші наркотичні препарати. Треба відмітити, що ветерани були помилково віднесені до категорії алкоголіків, наркоманів та інш.
10. Непрохані спогади. Вважається, що це найбільш важливий симптом, даючий право говорити про наявність ПТС. У пам’яті пацієнта несподівано виникають непрохані спогади, сцени, пов’язані з травмуючими подіями. Ці спогади виникають як у ві сні, так і у бадьорому стані. Наяву вони виникають у тих випадках, коли навколишнє середовище нагадує ту ситуацію, яка відбувалася у той час, тобто у час травмуючої події: запах, видовище, звук, як би прийшли з тих часів. Головна різниця від буденних спогадів виявляється у тому, що посттравматичні “непрохані спогади” супроводжуються сильними почуттями тривоги та страху. Непрохані спогади, які приходять у ві сні, визивають нічні кошмари. У ветеранів війни ці сноведіння часто пов’язані з бойовими діями. Людина, пробудившись після таких снів, як правило зовсім знепритомлена: її м’язи напружені, і вона вся мокра від поту. Ветерани та їх близькі відмічають, що в період сновидіння людина постійно крутиться у своєму ліжку, пробуджується зі зжатими кулаками, як би готовою до бійки. У перші роки мого одруження, дружина побоювалася зі мною відпочивати, бо декілька разів у вісні я її ледь не придушив. Снилося, що мене беруть у полон, і треба було відбиватися від ворогів. Такі сновидіння, напевно, і є одним із найбільше пугаючи аспектів ПТС для пацієнта, і про таке розповідати буде далеко не кожен.
11. Галюцинативні хвилювання. Це особлива різновидність непроханих спогадів про травмуючі події. В цьому стані людина перебуває, думає та відчуває так, як вона перебувала у стресових ситуаціях минулих днів, у тих станах коли необхідно було спасати своє життя. При цьому життя і спогади повсякдевного життя відходять на другий план, вони не є реальними.
12. Безсонниця (труднощі із засипанням та переривистий сон). Коли людину навіщають нічні жахи, вважається, що вона сама невільно противиться засинанню, і в цьому є причина її безсоння: людина боїться заснути і знову побачити це. Постійні недосипання, які приводять до крайнього нервового виснаження, доповнюють картину симптомів посттравматичного струсу. Безсонниця також буває викликана високим рівнем тривожності, нездібністю зняти напругу, заспокоїтися, а також постійним почуттям фізичної та душевної болі.
13. Думки про самогубство. У пацієнта постійно виникають думки про самогубство, або він планує такі дії, котрі в кінцевому результаті повинні привести його до смерті. Коли життя уявляється більш пугаючим проти смерті, думки покінчити зі стражданнями уявляються більш привабливими. Коли людина дістає тієї грані відчаю, де вона не знаходить ніяких варіантів виправити своє становище, вона починає думати про самогубство. Посттравматичні пацієнти, у тому числі і ветерани, розповідають, що у якийсь час перебували на такій грані. А скільки людей перетинули її! Це є трагедія. Всі ті, хто знайшов у собі сили до життя, прийшли до висновків: потрібне бажання і терпеливість і з часом знаходяться більш радужні перспективи.
14. Провина вижившого. Почуття провини, що вижив в екстремальній ситуації, в якій загинули люди, насамперед притаманне тим, хто страждає від емоційної глухоти (нездібності відчувати радість, кохання, сопереживання і т.д.) із часів травмуючи подій. Постраждалі люди готові на все, аби запобігти спогадів про трагічні події, загибель своїх товаришів. Сильне почуття провини інколи провокує приступи самознижчення.
Доктор Стюарт Тернер, глава лондонської приватної Клініки травми, що спеціалізується на пацієнтах з PTSD у Лондоні, говорить, що основні причини, за яких у деяких пацієнтів синдром розвивається сильніше, ніж в інших, дотепер незрозумілі: "Наші дослідження показали, що практично кожний дорослий протягом життя хоча б раз випробовував надзвичайно серйозний стрес, достатній для подальшого розвитку PTSD. Але тільки в деяких наслідки психічної травми переростає в подальше захворювання. Крім раптового стресу, існує також безліч факторів, що можуть рано або пізно привести до посттравматичного розладу - наприклад, соціальна незахищеність".
Посттравматичний стресовий розлад виникає як відставлена й затяжна реакція на стресову подію або ситуацію загрозливого або катастрофічного характеру, що у принципі може викликати загальний стрес майже у кожної людини [22]. У хворих відзначаються хронічне почуття відчуження від інших людей, відсутність реакції на навколишнє, підвищену збудливість, безсоння. Емоційність хворих характеризується притупленістю. Вони страждають нав'язливими спогадами про психотравмуючи ситуації, у тому числі у формі нічних кошмарів. Хворі бояться й уникають усього, що нагадує про пережиту ними психічну травму. У подібних ситуаціях у них можуть виникати гострі спалахи страху, паніки або агресії. Вказується також частота симптомів тривоги й депресії. Як фактор ускладнення, розглядається надлишкове вживання алкоголю або наркотиків.

1.2.2. Становлення поняття посттравматичного стресового розладу

Научный термін " стрес " віддавна увійшов у повсякденний мову, про стреси пишуть у популярній та мистецької літературі, шукають засоби, як уникнути стресу, як зняти стрес. Про те хто розрізняє, що є стрес і СТРЕС, що називається ще травматичним, і якщо у першому разі йдеться про стан нервнопсихічної напруги, викликаний впливом різних інтенсивних стимулів навколишньої середовища, важкими життєвими обставинами, то у другий випадок можна казати про стан, що виникає у людини, котра пережила щось, що виходить далеко за межі звичайних напружених ситуацій [22, 30, 43, 44, 45].
Таке розмежування видів стресу знадобилося фахівцям після того, як численними дослідженнями було встановлено, що перебування на травматичних ситуаціях можуть призвести згодом до специфічних змін в психіці. Але перебування на травматичних ситуаціях - це тільки один бік, одну з основних причин, які можуть викликати посттравматичний стресовий стан. Інша, і проінвестували щонайменше важлива, сторона пов'язана з тим ЯК людина реагує саме на травматичну подію і як він же " переробляє " пережите, тобто йдеться про рівень емоційної стійкості індивіда, про його особистісні ресурси, якісному своєрідності захисних психологічних механізмів, наявності чи відсутність тісних емоційних зв'язків з оточуючими людьми, підтримки з боку та інших. До травматичних ситуацій відносять що у бойові дії, насильство, стихійні і технологічні катастрофи і т.п. Тут говоримо лише про одного із видів травматичних подій, а саме: участі у бойові дії.
Для визначення розладів, виникаючих у людей, які перенесли психологічну травму, в 1980р. було введено поняття "посттравматичні стрессові розлади" (ПТСР) в якості самостійної діагностичної категорії [22, 24, 27, 28, 30] . Для виникнення ПТСР необхідно, щоб людина відчула дію стрессора, виходячого за рамки буденного людського досвіду і здатністю викликати дистресс (Г.Сельё). До такого роду стрессорів ми відносимо загрозу для життя людини або його фізіологічній цілістності (чому і небезпечна війна), тяжке фізичне пошкодження, вимушене вбийство (поранення) другої людини, смерть або каліцтво співслуживця, без чого війна також не обходиться [38, 43, 44, 47, 49].
Дія экстремального стрессора приводить до маніфестації ПТСР у вигляді трьох констелляцій: інтрузії, уникнення та гіперактивності
Інтрузія. Невідступне переживання травматичної події, виступаюче в одній із наступних форм:
1) нав’язливі дистрессируючі спогади травмуючих подій;
2) періодично виникаючі кошмарні сноведіння;
3) несподівані відчуття повернення травматичних подій та повторного їх переживания (іллюзії, галлюцинації, диссоціативні эпізоди), виникаючі у стані як бодрствування, так і алкогольного сп’яніння;
4) інтенсивний психологічний дистресс під впливом обставин, символізуючий пережиті травматичні події та їх окремі аспекти, або маючих з ними подібство (наприклад, річниця травми).
Уникнення. Наполегливе уникнення стимулів, пов’язаних із травмою; супроводжуєме емоційним виснаженням, почуттям байдужості до інших людей. Проявляється, по крайній мірі, трьома із наступних ви¬дів розладів:
1) усвідомлювальні зусилля уникати думок та почуттів, пов’язаних із травмою;
2) спроби уникати будь-яких дій або ситуацій, здібних стимулювати спогади про травму;
3) нездібність згадати важливий аспект травми (психічна амнезія);
4) зниження зацікавленності до раніш значимих для даної людини видів активності;
5) почуття відчуженості до оточуючих;
6) зниження здібностей до співпереживання та душевної близкості з іншими людьми;
7) відчуття "скороченого майбутнього" (невпевненість в майбутній перспективі, можливостях одруження та сімейного життя, в самому продовжуванню життя).
Гіперактивність, виступаюча, по крайній мірі, в двух із нижче-слідуючих моментів:
1) труднощі засинання або поверхністний сон;
2) підвищена дратівливість або приступи ярості;
3) труднощі із концентрацією уваги;
4) підвищена пильність;
5) бурхлива, взривна реакція на несподівані подразники;
6) підвищений рівень фізіологічної реактивності на обставини, символізуючі травмуючу подію або нагадуючі найбільш суттєві його аспекти.
Тривалість первинних симптомів виміряється, по крайній Mepte, шістью місяцями.
До вторинних симптомів ПТСР, преслідуючих пацієнтів довгі роки, відносять депрессію, тревожність, імпульсивну поведінку, алкоголізм (токсикоманію), соматичні проблеми, порушення почуття часу, порушення Эго-функціонування.
Отже терміни, як «афганський», «в’єтнамський», «чеченський» синдром у психологічній науці отримали назву ПТСР – посттравматичний стресовий розлад [16, 22, 24, 28, 31, 38, 44]. З 1995 року це поняття було внесено до Х-ї редакції Міжнародного класифікатора захворювань МКЗ-10, як головного діагностичного стандарту у Європейських країнах. Саме ж медичне поняття сформулювалося до 1980 року. У цьому ж році воно увійшло у DSM-III (американський класифікаційний психіатричний стандарт). За визначенням МКЗ-10 ПТСР –це «відставлена або затяжна реакція на стресові події… (короткочасна або затяжна, тривала) виключно загрожуючого чи катастрофічного характеру, котра може викликати дистрес практично у любої людини» [22, 24, 28, 38,46, 51].
Це говорить про те, що ПТСР – надто широка категорія, яка включає великий масив даних, пов’язаних з психологічними наслідками стреса:
- викликаного усілякими екстремальними факторами: від стихійних лих, техногенних катастроф до самих різноманітних форм насилля (від сексуального до психологічного)
- викликаних смертельними та невиліковними хворобами
- виниклих у разі ув’язнення та міжнаціонального конфлікту
- пов’язаних з бойовими діями
Участь у бойових діях по силі свого впливу та негативним наслідкам не тільки для психіки, але і для усього життя людини відноситься до числа найбільш тяжких. За даними сучасної психологічної науки, психіатрії та психотерапевтичної практики можно стверджувати: що за різними оцінками від 20% до 70% учасників бойових дій стають жертвами психічних порушень. Ці порушення частіше за все мають пряме відношення до ПТСР.
Невеликий екскурс в історію:
Перші дослідження про бойовий стрес з’явилися у США і відносяться до часів Громадянської війни (1861-1865р.р.). У Россії цією проблемою почали займатися за часів першої світової та Громадянської війн. Військовий невроз у різних дослідників отримував різні імена. ПТСР обізначали, як: «солдатське серце», «тривожний нервоз», «синдром Да Коста», «тревожне сердце», «травматичний невроз», «знарядний шок». Головна інформація та висновки з питань військового неврозу були зібрані та сформульовані А. Кардинером до 1941 року. Сучасні розробки базуються на його працях [42].
До Першої світової війни визначалося, що подібні прояви є, по-перше слідством поганої дисципліни та боягузтва, по-друге, органічних порушень головного мозку. Як часто трапляється, ця думка виявилася помилковою, а ось інтерес до біологічної природи військового стресу, тобіш органічних порушень в діяльності нервової системи, з часом посилився і зараз займає одне із центральних місць.
Ще в ранніх дослідженнях відмічалося, що військовий стрес має хронічну причину та тенденцію до поступового погіршення з течією часу.[22, 28, 39, 41]. Це підтверджується і дослідженнями сучасної науки. Дослідниками було визначено, що у частки людей з наслідками військової травматизації симптоми ПТСР з часом посилюються. З другого боку, однією із діагностичних труднощів вияву ПТСР являється те, що ПТСР може проявитися як в період до одного місяця після травмуючої події, так і за багато більше, через 30-40 років. Таким чином, головною особливістю ПТСР виявляється тенденція не тільки не зникати з часом, але і набувати більш виражений характер. Сиптоми з віком посилюються не у всіх, а у частини комбатантів. З урахуванням того, що фахівці висловлюють о даній тенденції, то симптоми проявляються у достатнью великої кількості ветеранів. Ще однією з особливостей ПТСР є і те, що у любий час після впливу подібних факторів та подразників ПТСР може спалахнути на фоні загального благополуччя. Таким чином, можливо виділити три проблеми у зв’язку з ПТСР:
- хронічний характер та погіршення з часом
- клінічні прояви через 30-40 років
- непередбачуваність прояву ПТСР (може проявитися у будь який час)

1.2.3. Причини та особливості симптомів посттравматичного стресового розладу
Комплекс симптомів, що спостерігалися у тих, хто пережив травматичний стрес, одержав назву "посттравматичний стресовий розлад" – ПТСР (Posttraumatic Stress Disorder). Критерії діагностики цього розладу були включені до Американського Національного Діагностичного Психіатричного Стандарту (Diagnostical and Statistical Mannual of Mental Disorders) і зберігаються там дотепер. З 1994 року ці критерії включені й у європейський діагностичний стандарт МКХ-10 (International Statistical Classification of Diseases, Injuries and Causes of Death – ICD-10).
Всесвітні війни та локальні конфлікти ХХ сторіччя дали багато прикладів негативного посттравматичного стрессу [40]. В ході та після закінчення бойових дій США у Вьєтнамі американців поражала масова неадекватність поведінки повернувшихся ветеранів (від латин. – veteranus – vetus – старий, опитний). Ось деякі статистичні дані: в період війни у Вьєтнамі загинуло 58226 американських вояків [22, 24, 28, 38, 43, 44]. Після повернення з війни покінчили життя самогубством у три рази більше ветеранів; треть осуджених в американських тюрьмах на той час були участниками війни у Вьетнамі .
Неспроможність сотен тисяч американських ветеранів, адаптувавшихся до жахливих умов війни у Вьетнамі, реадаптуватися до умов мирного, фешенебельногоного життя у США (понад 150 тисяч з них, так чи інакше покінчили з собою), примусила звернути особливу увагу на бойовий стресс та його наслідки. Багаторічна програма обстежень повертаючихся з війни комбатантів (от фр. combattant – лицо, входящее в состав вооруженных сил воюющего государства и принимающее участие в боевых действиях) дозволила описати симптоматику психічних та тілесних розладів у ветеранів війни. У зарубіжній психології достатньо добре вивчені наслідки впливу на людину таких травматичних подій, як бойові дії, різноманітного роду промислові і природні катастрофи, такі як пожежі, повені, землетруси (Lifton R., Lindy J., McCaffery R., Mirza K.). Накопичено також значний матеріал з вивчення жертв різноманітних форм насильства над особистістю [28, 29]. На сьогоднішній день існує достатньо досліджень, що описують симптоми ПТСР після інфаркту міокарда, після абортів, після операцій, що пов’язані з ампутаціями та вираженими дефектами зовнішності (Andrykowski M., Grunet B., Jacobsen P., Patterson D., Shalev A.). Всі ці види психічних травм мають подібну етиологію - усі вони грунтуються на впливі так званого "гострого" стресу.
Виділяють два типи причин бойового ПТСР: по-перше, це психотравма, котра визвала помітні стресові зміни психічного та фізичного стану та наявні порушення поведінки (агресія, панічне бігство, або ухід « у себе» та інш.). Другого рода причини ПТСР актуализуються у людей, успішно приймавших участь у бойових діях, але не здатних до реадаптації у мирному житті. Дослідження бойового стреса [2, 9, 15, 22, 25, 27, 39, 41] довели, що бойові ПТСР більш різноманітні і часто бувають більш тривалими, ніж ПТСР мирного часу із-за кумулірованних (накопичених) в душі, в пам’яті багаторазово пережитих жахів війни, фізичного та психічного перевантаження, горя втрат соратників, співчуття з пораненими. В ході бойових дій формується постійна тривожна насторожливість, готовність до миттєвої агресивної відразки ворога. При цьому знижується почуття цінності людського життя та відповідальності за свою агресивність. Важливо і те, що військовослужбовців заздалегідь готують до боїв, їх психіка в боях налагоджується на стремління вижити любою ціною. За результатами аналізу бойового ПТСР В.Г. Василевський та Г.А. Фастовць визначає наступні стадії розвитку [9].
Як першу стадію ПТСР вони розглядають гострі аффективні реакції безпосередньо в бойових обставинах. Після аффективного перевантаження в бою, під вибухами бомб приходить эмоційне виснаження с астенієй та переживания спустошеності, душевного потрясіння.
Найближчі ісходи станів виникаючих слідом за впливом екстремальних стрессорів, задовільно сприятливі – практичне виздоровлювання наступало в 67% випадків. Однак, вірогідність розвитку хронічних наслідків бойової психологічної травми в майбутньому складувалася при цьому вище (p<0,05). Серед ветеранів, приймавших участь у бойових діях вони спостерігаються у 48,7% випадків; серед інших військовослужбовців – в 20% [39].
Важливою специфічною особливістю ПТСР являється і те, що після закінчення періоду часу насиченого психотравмуючими подіями, коли зникає емоційне перевантаження, багатьом людям здається, що повернулося добре самопочуття. У них не виникає жалоб на стан свого здоров’я і минулі психотравми здаються забутими. Але пізніше виявляється, що це латентний (скритий, перехідний) період формувания ПТСР і хвороба до них повертається знову. Із-за багаторазових гострих стрессових навантажень та нервово-психологічного виснаження в боях, минуя латентный період, чи після нього можуть виникати невротичні реакції. Це ще одна стадія на путі до стійкого ПТСР [6, 10, 13].
Наступною стадією в патогенезі ПТСР відбуваються патологічні зміни характеру, які приближують стан людини до розгорнутої картини ПТСР, і в тій або іншій мірі залишаються у ветеранів в наступних роках їхнього життя. Цей невротичний развиток характеру не однаковий у різних людей. Воно залежить від генетичних, особистністних факторів, впливу соціальної середи та особливостей військової діяльності або окремих вчинків: героїчних або засудливих з буденної точки зору.
Стійке, багатосимптомне, розгорнуте ПТСР В. Г. Василевський и Г. А. Фастовцов пропонують розглядати як заключну стадію його розвитку.
З позиції академіків П. К. Анохіна та К. В. Судакова стадійність розвитку ПТСР можливо розглядати як череду формувань функціональних систем [5], сприятливих адаптуванню психологічно травмованої людини до «вимог» подальшого життя [5]. Важливим психотравмуючим фактором становить задовге пребування воїнів в зоні боїв. Як кажуть, що більшість із них у військових баталіях «гартуються», адаптуясь до смертельно-небезпечних обставин, вони усвідомлюють себе стійкими, непереможними, неустрахомими. Дослідження бойового стрессу в «афганській» та на «чеченських» війнах, проведене Е. В. Снєдковим суттєво доповнює та виправляє вищепреведене суждіння про «боєве гартування» [39]. Він дослідив, що дійсно протягом до 6-ти місяців перебування в бойових обставинах у 20,3% бойового контингенту підвищуються адаптивні здібності, бійці стають стійкими, обстріляними, здібними успішно протистояти ворогу. У 42,6% воїнів немає помітних емоційно-поведінкових змін. Однак у 36,1% - виникає «стійка соціально-психологічна дизадаптація». В бойових підрозділах приймаючих участь у бойових діях від 7-ми місяців до 1-го року число солдат та офіцерів адаптивність до бойових екстремальних впливів зменшилося до 5,8%, а напроти, «стійка дизадаптація», - порушення здібності адаптуватися до небезпек та тягіт війни, – була відмічена у 61,1 %. Перебування більше року створює таку«особистністну дизадаптацію» у 83,3%; після року ні у кого вже не зберігається підвищеної адаптованості до бойового стрессу [39 с. 31]. «Вірогідність розвитку хронічних наслідків бойової психічної травми напряму залежить від важкості перенесенного стрессорного впливу та продовжуваності перебування в умовах театра бойових дій. Вона збільшується у військовослужбовців з наявністю акцентуації характеру епилептоїдного, гипертимного, нестійкого и конформного типа» [39, с. 44].
Головні симптоми ПТСР:
Симптоми повторного хвилювання
- Повторюючіся нав’язливі негативні спогади про травматичну подію.
- Повторюючіся негативні сноведіння, пов’язані з травматичною подією.
- Несподівані вчинки та почуття, викликані «поверненням» (раптовим «проваллям») у психотравматичну подію.
- Інтенсивний психологічний стрес при подіях, нагадуючих чи символізуючих травму.
Симптоми уникнення
- Уникнення думок, почуттів та діяльності, пов’язаних з подіями.
- Неможливість спогадів подробиць події.
- Зниження інтересу до діяльності, котра раніш викликала у людиниа значний інтерес.
- Почуття відторгенності, відчуження від інших людей.
- Збіднення почуттів, відсутність позитивних емоцій, відсутність планів на майбутнє.
Симптоми підвищеної збудженості
- Труднощі з засинанням, безсонниця
- Дратівливість
- Гіперпильність
- Вибухні реакції
- Труднощі при концентруванні уваги
- Физиологічні реакції на події, символізуючі або нагадуючі травму.
Як ми можемо бачити із вищесказаного, симптоматика яка притаманна даному синдрому реалізується не по ленійному принципу А-В-С-, а по більш складному, циркулярному. Симтоми утворюють замкнуте коло, взаємопороджуя та визначая одне одного.

1.2.4. шляхи розвитку посттравматичного стресового розладу
Багато хто зараз відзначають подібність в'єтнамської і афганської війни. Науковий аналіз цих аналогій і виявлення відмінностей цих непопулярних як у США, і у нашій країні війн - особлива тема [2, 4, 8, 20,24, 40, 41] . Проте аналогії сумнівів не викликають. Після повернення солдатів, які були у В'єтнамі, американське суспільство зіштовхнулося з безліччю соціальних, медичних і психологічних проблем у учасників в'єтнамської війни. Статистичні дані це добре ілюструють: число самогубств серед учасників в'єтнамської війни до 1975 року перевищело число ветеранів які загинули у самій війні втричі. Рівень розлучень у тому числі становить близько 90 відсотків%. Третина усіх укладених в американських в'язницях –були ветерани В'єтнаму. Алкоголізм, наркоманія, професійні й соціальні конфлікти - всі форми дезадаптації простежувалися і спостерігаються серед тих, котрі пройшли пекло тієї війни. Приблизно в однієї п'ятої всіх які були у В'єтнамі відзначаються симптоми посттравматичного стресового розладу. [17,18, 41]
Ми поспіль не можемо напевно говорити про те, скільки ветеранів афганської війни страждають від посттравматичного стресового розладу, але війни були признані і що свідчить схожі, тому неважко припустити - і частково у роботах наших психологів показано, - як і психологічні наслідки багато чому подібні. Фахівці діагностують цей розлад по чітко розробленим клінічним критеріям, нефахівці називають його " захворюванням душі " , говорять про те, що це не психічний розлад, а реакція особистості, що пережила важке душевне потрясіння. Взагалі людина має високий рівень можливостей адаптуватися до змін у житті, пристосовуючись до різноманітних умов життя; але змінюється і вона сама. Це відбувається на рівні організму, і на психологічному рівні.
Для виживання за умов бою солдатові потрібні такі навички та способи поведінки, які, за загальновизначеними мірками звичайного, громадянського життя, можна назвати нормальними. Проте вироблені стереотипи поведінки так глибоко вкорінюються в психіці, що продовжують потім визначати поведінку і в мирному житті багато наступних років. Навчений виживати за умов бою, повернувшись до мирного життя, надалі веде себе ж, як на війні. Людина пильно і насторожено стежить до всього, що відбувається навколо неї, начебто йому загрожує небезпека. Оточуючим це здається ненормальним і незрозумілим: адже все скінчилося, можна розслабитися, повернутися до старих улюбленим занять, роботи, сім'ї. Але не виходить. " Чорною дірою травми " назвав стан посттравматичного стресу один із американських дослідників - Р. Питман. Це важкий тягар, котрий носить у своїм серці і думках повернувшись із фронту солдат. Руйнівна дія війни продовжує впливати протягом усього життя ветерана, позбавляючи його одного з найважливіших, визначальних поведінки людини почуттів безпеки і самоконтролю, що викликає сильну, часом нестерпну напругу. І ця напруга не знімається, то цілісності психіки загрожує реальна загроза бути порушеною.
У найзагальніших рисах – це і є шлях, по якому йде розвиток посттравматичного стресового стану [41,43, 44, 46].
Основна прикмета цього стану зводиться до наступного: передусім виділено дві основні особистісних типу реагування на пережите.
Перший - це коли минуле не " відпускає " - нав'язливо і невідступно повертаються травмуючі картини, постійні думки, " було ". Ще раптово спливають жахливі, неприємні сцени, пов'язані з пережитим. Кожен натяк, усе, що може нагадати у тому, було саме з тобою: якесь видовище, запах, схожі на " то " , начебто беруть із глибин цієї " чорної діри " пам'яті картини і образи травматичних подій, свідомість хіба що роздвоюється: ти вдома, але на фронті. Ветерани розповідають, що трапляється досить почути звук пролітаючого голикоптера, щоб травмуючі образи і її уявлення знову охопили свідомість, коли людина знову " повертається " і знову переживає " як наяву " найбільш травмуючу його ситуацію. Ці несподівані, " непрошені " спогади можуть тривати від кількох секунд і хвилин за кілька годин. І як наслідок - людина знову відчуває сильний стрес.
Другий тип реагування - травматичний досвід свідомо витісняється, людина намагається уникати думок та спогадів пережитого, прагне не потрапляти у ті ситуації, які б нагадували, викликали ці спогади, намагається робити все те, щоб не викликати їх знову. " Непрохані " спогади приходять й у ві сні у вигляді нічних кошмарів, що інколи, як відеозапис, відтворюють травматичну ситуацію, і з такою ж лякаючої точністю чоловік у сні переживає власну реакцію на цю ситуацію. Він прокидається в холодному поту, задихаючись, із дуже битким серцем, з напруженими м'язами, почуваючись цілком розбитим. Виникає реакція підвищеного переляку - на несподіваний чи гучний звук. За найменшої несподіванки людина робить стрімкі рухи, може кинутися на грішну землю, якщо почує звук низько летючого голикоптера, він різко обертається та приймає бойову позу, якщо відчує зі спини чиєсь наближення.
Однію з ознак посттравматичного становища є дуже важко пережита втрата здібності, в цілому або частково, встановлювати близькі дружні стосунки які вас оточують[41,43, 44, 46, 49, 53]. Багато ветеранів скаржаться, що лише по пережитого їм стало набагато важче відчувати кохання і радощі, вони рідше виникають чи взагалі зникли періоди творчої наснаги, натомість на них нападає почуття відчуженості від навколишнього світу. Людина починає відчувати власну змінність, у випадках психологи говорять про виникнення іншого " Я ". Ці відчуття важко, іноді просто неможливо висловити, усвідомити, і як наслідок виростає реальне відчуження від ритму близьких: " їм мене не зрозуміти " . Виникає депресія, людина починає почуватися невпевненим, нікчемним і знехтуваним. У стані посттравматичного стресу депресія сягає самих безпросвітних глибин розпачу, людина втрачає сенс існування, і все супроводжується виснаженням і апатією. Дуже часто з'являється відчуття провини: " я винен у тому, що робив на війні " чи " я винен у тому, що у той час не зробив: не врятував, не допоміг... " , - що сприяє виникненню нападів самозневажливих думок та поведінки, до саморуйнівних вчинків. Коли чоловіка відвідують нічні кошмари, в нього природньо й виникають проблеми зі сном, йому буває важко заснути через неусвідомлюваного страху знову опинитися у тому полоні. Іноді порушення сну виглядають як постійне раннє пробудження, поганий сон погіршує тяжкий стан, виникає почуття виснаження й апатія. З іншого боку, зростає агресивність, виникає прагнення розв'язувати всі життєві колізії з допомогою тиску, необов'язково застосовується груба фізична сила, це може бути мовна та емоційна агресивність. Спалахи гніву, які найчастіше бувають маломотивовані і найчастіше виникають під впливом алкогольного сп'яніння, перетворюються на напади лютого гніву. І всі ці симптоми розвинулися після, - важливо вкотре підкреслити - по тому, як людина пережив ЩОСЬ жахливе, травматичний стрес, потрапивши у ситуацію, що виходить далеко за межі як він особистих, і, з погляду більшості, звичайних життєвих уявлень. Симптоми можуть з'явитися відразу після перебування у травматичною ситуації (якщо їх немає за місяць, то клініцисти ставлять цей діагноз), а виникатимуть через уви багато років - у тому особлива каверзність посттравматичного стресового розладу [38, 39].
Розглядуючи та спостерігаючи за низкой різноманітних ситуацій та проблем, у рамках обласної та міської Спілок ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) протягом двадцяти років, за особливим контингентом людей, які перебували у різних екстремальних ситуаціях, можливо бачити, що всі ці події, як правило, здійснюють виражений негативний вплив на їх психіку. Я назвав би їх як механізм самознищення. Цей запущений війною механізм на безсвідомому рівні торкається майже усіх ветеранів у більшій чи меншій мірі і світ їм здебільшого сприймається як чорно-білий, поділений на своїх та чужих. Руйнівна дія війни переслідує учасників тих подій до кінця їхнього життя. Посттравматичні стресові розлади (ПТСР) є однією з найбільш частих і несприятливих форм психічних порушень у осіб , що пережили життєвонебезпечні ситуації, і займають центральне місце в числі так званих нових прикордонних психічних розладів. В цілому, за статистичними даними, ПТСР розвивається у 25-80% осіб, що постраждали в результаті тих або інших надзвичайних подій. Тривалість проявів ознак ПТСР може бути від декількох тижнів до 30-ти і більше років.
Вивчення поширеності ПТРС, проведене в Інституті неврології, психіатрії та наркології АМН України, показало, що 100% осіб, що пережили важку психічну травму у вигляді насильства проти особистості (замах на вбивство, нанесення важких тілесних ушкоджень та ін.), мали порушення психічного здоров’я у вигляді повного варіанту ПТРС (56% обстежених), або його окремих ознак (44%).
Дослідження осіб, що у минулому брали участь у бойових діях або у ліквідаціїї аварії на ЧАЕС, свідчать про те, що в 19% ветеранів війни в Афганістані був виявлений клінічний варіант ПТРС, окремі симптоми – у 25%. Відповідно, у 14% ліквідаторів аварії на ЧАЕС було діагностовано ПТРС, у 21% - окремі симптоми [43,44,45].
Отже, за даними досліджень інституту неврології, психіатрії та наркології АМН України , виділені наступні проблеми у даної категорії людей:
гостра реакція на стрес: кризовий стан; гостра кризова реакція; бойова втома; психічний шок.
Посттравматичний стресовий розлад: травматичний невроз.
Розлади адаптації: культуральний шок; реакція горя
- пролонгована депресивна реакція
- змішана тривожна і депресивна реакція
- з переважанням порушення інших емоцій
- з переважанням порушення поведінки
- змішаний розлад емоцій і поведінки
- інші специфічні переважаючі симптоми
- Інші реакції на тяжкий стрес
- Хронічні зміни особистості після переживання катастрофи.
При ПТСР різко змінюється фізіологічна реактивність організму [39]. Люди від ПТСР страждають від збудження вегетативної нервової системи на стимули, зовнішні чи внутрішні символізуючі травматичний досвід.
На війні людина звикла боятися, бути більш пильною, відповідно і її організм перестроюється. Нервова діяльність працює на ситуацію «на чеку». Таке постійне очікування загрози породжує наступний болючий симптом – труднощі з концентрацією уваги, так як вся увага людини спрямована на джерело передбачуваної небезпеки.
Збудження вегетативної нервової системи у варіанті норми у здорової людини виконує важливу адаптивну функцію – функцію мобілізації уваги та усих ресурсів організму для адекватного реагування на ситуацію, пов’язану з загрозою, подоланням або досягненням [1].
Однак якщо нервова система перебуває в постійнім гіперзбудженні, а у тих, хто страждає ПТСР, вона в більш чи меншому ступені відрізняється від норми, ця адаптивна функція пригнічується. Легкість виникнення нервових соматичних реакцій (реакцій тіла) на самі незначні стимул-фактори не дозволяє людині з ПТСР покладатися на свої тілесні відчуття.
Втрачається грань між нейтральними та попереджуючими ознаками навколишнього середовища. Як приклад: хтось відідвинув щеколду, лязгнув замок- людина спохватилася, автоматично хватаючись за місце, де на її думку повинна бути зброя, або падає на підлогу. Людина органами слуха (частина тіла) сприймає звуковий сигнал. Цей сигнал через вухо поступає у мозок, але кінцева оцінка приходить із другого досвіду, пов’язаного зі стресом. Відповідно звичайні фізіологічні реакції навантажуються новим змістом небезпеки та загрози і власна фізіологічна активність організму стає джерелом страху для людини [3, 4, 5].
Страх породжує агресію. Рівень агресії при ПТСР різко підвищується внаслідок параноїдальних реакцій та параноїчної поведінки, пов’язаної з постійною гіперпильністю та підозрілістю.
Параноїдальна поведінка в свою чергу виникає унаслідок перенесення способів поведінки, які були притаманні та адекватні за бойових обставин, у мирне життя. Як результат складається світовідчуття та, свого роду, світогляд, задаючий постійний пошук ворогів та усвідомлення людей і мир як небезпечний та загрозливий. В результаті страждаючі ПТСР втрачають здібність відбіру суттєвого та несуттєвого а, отже, вміння гибко реагувати на зміни навколишньої середи.
Перебування у стані постійної гіперпильності, напруги страху породжує серйозні труднощі у навчанні, засвоюванню любої нової інформації, нових здібностей та навичок, і, що ще сумніше приводить до втрати раніше придбаних професійних умінь. Цьому сприяє могутня депресивна коррелянта. Депресія – один із базових симптомів ПТСР [6].
Усі вищевказані труднощі у навчанні, у засвоєнні нової інформації пов’язані з нездібностю концетрувати увагу. Труднощі з концентрацією уваги являються також слідством депресії. Симптоми ПТСР взаїмозв’язані. Але їх зв’язок необов’язково ленійний (прямий). Є симптом депресії (депресія – сама по собі веде до труднощів з концентрацією уваги). Є симптом зміни фізіологічної реактивності. Є симптоми «зростаючого збудження». Сюди входять як труднощі з зосередження уваги, так і гіперпильність. То біш слушно буде говорити не про ленійний зв’язок (один сиптом породжує другий), а про циркулярно-диффузний та багатоскладний.
Алкоголізм виявляється спробою подолати депресію, але лише сприяє втраті попередніх професійних навичок. У наслідок депресії та алкоголізму втрачається не тільки інтерес до сфер, котрі раніше мали велике значення, але і не виникає інтересів до повсякденного життя. Випавши із повсякденності, ветеран концентрується на минулому, тобто фіксується на травмі. Фіксація на травмі вкрай ускладнює соціальну адаптацію уцілому. Людина, позбавлена теперішнього, позбавлена і майбутнього. Знову характерне для ПТСР замкнуте коло. Відсутність перспектив – породжує відсутність очикувань. Відсутність очикувань- купірує можливість перспектив (кар’єри, навчання, одруження, дітей). Кінець кінцем, купірує бажання жити.
Комбатанти замикаються у собі та своїй болі. Слідством виникає так зване звуження афекту, емоційне життя становиться збіднілим. Ветерани відчувають себе нездатними до почуття любові, глибинним переживанням, до співчуття, руйнуються відносини з близькими та друзями. І все це на фоні спалахів некеруємого гніву, нічних кошмарів, безсоння. Даже якщо сім’я раніше і була у ветерана, вона практично у 80% випадків гине від психологічно руйнівного впливу ПТСР, відсутністю соціальних перспектив та соціальної і психологічної підтримки суспільства [6].
Той факт, що комбатанти зіштовхуються з негативним відношенням суспільства лише усугубляє їх суб’єктивне почуття провини, до якого нерідко є усі обставини, ще раз переконує у безглуздості тих подій, у своїй непотрібності. Все це лише сприяє посиленню депресії [7, 8, 12].
Окрім того, непорозуміння близьких та непорозуміння зі сторони суспільства породжує почуття відчуженості від людей. Людина виявляється чужою серед усіх. Від одних відсторонюясь, як від «непереживших» та «нездібних зрозуміти», від інших («своїх»), - як від хворих тою ж хворобою, тих, хто надто болісно нагадує про біль і при цьому не може дати полегшення та підтримки.
Інколи фіксація на травматичній події реалізується по більш позитивному сценарію. Минулі військовослужбовці ідеалізують військове братерство та відчаявшись знайти і відтворити у мирному житті той специфічний тип відношень, який надає особливу підтримку та почуття рідкістної згуртованості і який був народжений війною та екстремальними обставинами, «захворюють війною», «присідають» на неї, прагнучи знову та знову попасти у ті умови, де світ здавався чорно-білим. Умови, які паталогічно-парадоксальним чином надають емоційний комфорт. Точніше, як всякий наркотик, -іллюзію емоційного комфорту.
Частина ветеранів іде працювати до органів міліції або інших силових структур. Праця в даних структурах підігріває сформовані за час участі у бойових діях звичне світовідтворення та притаманні способи дій. До несщастя, це світовідчуття та засоби реагування носять, як уже говорилося, параноїдальний характер, що припускає постійне очікування загрози, гіперпильність та пошук «ворогів» [11, 12,18].

1.3. Узагальнення проблем ветеранів війни, як наслідок їх участі у бойових діях

Отже, щож саме таке ПТСР, як цей розлад проявляється, та якими симптомами сказується, як він впливає на подальше життя людини? Перед усім відмічу, що ПТСР досить часто іде рука об руку з різноманітними психічними розладами: тривожними неврозами, депресіями, суіцидальними схильностями, алкогольними та наркотичними залежностями, психопатичними розладами, психосоматичними захворюваннями (наприклад сердцево-судинними) [14, 15, 21,22]. Усі ці психічні порушення виникають як слідство травми (ПТСР), але і зачасто присутні вже ізначально, являючись сприятливим грунтом для розвитку самого ПТСР.
У зв’язку з цим у збройних силах сьогодні досить гостро стоїть питання о попереджувальній діагностиці, яка б дозволяла виявляти суб’єктів, які ще з самого початку прихильні до розвитку в майбутньому цього захворювання, аби запобігти їх участі у збройних конфліктах.
Існують два головних особистністних типу реагування на травму.
1. Минуле «тримає» людину через низку відображень тяжких та
жахливих спогадів, які нав’язливо повертаються.
2. Протилежний тип реагування реалізується через свідоме витіснення травматичних подій.
Проблему ПТСР можливо розглядати з різних сторін. Існує аспект фізіологічної реактивності організма (тілесний), є аспект біхівіористичний (пов’язаний з формуванням поведінкових навичок), є також і вищі психічні функції. Але з якого боку не підходь до цієї проблеми, з одного аспекту чи з усіх разом вивід напрошується один.
Явище дисоціації – один із симптомів ПТСР, супроводжуючий типи реагування та знаходячийся у складних співвідношеннях з іншими симптомами. Це явище приводить до складного комплексу переживань, пов’язаних с дереалізацією. Відчуженням від реальності. Від особистністного «Я», розщеплення свідомості. У цілому дисоціація – складний феномен розщеплення свідомості, характерний для численної та різноманітної симптоматики.
Диссоціативними хвилюваннями супроводжуються і другий і перший тип реагування на травму. Ейдетичні ехомнезії, маючі органічні походження і більш відомі під назвою «флешбеків», являється другим., найбільш яскравим діссоціативним хвилюванням, відносячимся до першого типу реагування на травму.
«Флешбеки» - це невільне та непередбачуване оживлення травмуючого досвіду через надто яскраві спогади (тривалість від декілька секунд до декілька часів), під час яких ветеранам здається, що жахлива реальність із минулого увійшла до їхнього теперішнього життя. Коли «в очах стоїть війна», «я тут і не тут», сцени загибелі товариша. Сцени насильства та жорстокості. Грані між «тою» та теперішньою реальність стираються. Індивіди з синдромами ПТСР чують вибухи, кидаються на підлогу, питаючись укритися від уявляємих бомб, заламують руки близьким, можуть немотивовано напасти на співсобесідника, випадкового перехожого. Відомі різноманітні випадки: від тяжких телесних ушкоджень до вбивств, інколи з послідуючим самогубством. Флешбек-епізоди можуть виникати як самі по собі, так і як слідство інтоксикації (алкоголем або наркотиками). Різноманітні залежності, у першу чергу алкоголізм, - це тотально розповсюджена серед ветеранів симптоматика, характерна для ПТСР. Вона має смисл допінгового механізму – механізму зівладнання зі стресом.
Трудність полягає у тому, що алкоголізм, дійсно, являється своєрідним анальгетиком, у той час як нейробіологічні зміни, характерні для ПТСР, сприяють розвитку залежностей. Алкоголізм дозволяє подолати стрес та одночасно посилює уязвленність до розвитку розладу. Це відбувається унаслідок того, що хронічне збудження вегетативної нервової системи та зниження опіоідної сприяє залежності до хімічних речовин. А любі наркотики, наприклад. Алкоголь чи марихуана, здібні пригнічувати фізіологічну активність визначених зон нервової системи. Полегшуя страждання від ПТСР, та одночасно збільшувати сам синдром. У проблемі ПТСР причини та слідства постійно змінюються місцями та циркулюють по замкнутому колу.
Повертаючись до таких явищ диссоціації, як витискування спогадів та флеш бек-епізоди. Слід відмітити, що, будучи протилежними за своєю формою, ці симтоми несуть у собі один загальний зміст. Витискування травми або застрявання у травмі («минуле тримає», флеш-беки) є симптомами порушення смислообразуючої життєвої функції. Ця складова є умовою здорового функціонування психіки, і передбачає асиміляцію своєї військової історії в цілісну історію свого життя. Симптом дисоціації з однієї сторони свідотствує о неможливості виконувати цей акт, а з другої- виявляється засобом його не здійснювати. При цьому слід розуміти, що дисоціація використовується індивідом несвідомо, як захисний механізм з цілью виведення хворобливих переживань із сфери свідомого. Із-за несвідомості цього процесу травмуючи спогади існують не у вигляді зв’язаної розповіді, вписуючись в індивідуальну когнітивну схему, а складаються із інтенсивних емоцій та сомато-сенсорних елементів, котрі актуалізуються, коли страдаючий ПТСР знаходиться у стані збудження. З часом дисоціація може стати одним із головних засобів зівладання із травмою [17, 18.19,21].
Тригери (пускові механізми), даючі хід нав’язливим травматичним спогадам, бувають двух типів – прямі та опосредовані. Перші напряму пов’язані з травматичною ситуацією: наприклад любий епізод насилля, приниження, розбою, нагадуючий про подібні події із минулого. Другий тип тригерів має більш рафіновану та складну структуру. При цому ця структура все більше утончується з часом. Сприйняття стимула починає носити настільки посередній характер, що частково нагадує патогенне сприйняття стимулу при шизофренічному процессі. Наприклад, певний окрас одежі або інтер’єру може визвати відмовлення від спілкування або приступ немотивованого дратування, а несподівані та незначні вигляди пейзажу або погоди можуть спровокувати приступ страху, різке погіршення настрою, бажання негайно покинути «важке» місце або приміщення. Дії тригерів стимулюють спогади, котрі носять диссіціативний характер.
Підводячи підсумки, можемо визначити:
Що, ПТСР іде разом з різноманітними психічними розладами. Ці розлади можуть бути як слідство травми, так і наявність ізначально, тобто сприяти розвитку ПТСР.
Існують два типи реагування на травму:
- Застрявання у травмі
- Уникнення травми (усього що може про неї нагадувати)
Ці обидва типи реагування супроводжуються діссоціативними хвилюваннями. Для першого характерні «флешбеки». Для другого – психогенна амнезія.
Зміст як першого, так і другого типів реагування на травму, супроводжуючих ся явищем дисоціації, виявляється неможливість зрозуміти та «засвоїти» військовий травматичний досвід. Урозуміти, засвоїти, прийняти як минуле та ідти дальше з багажом життєвого досвіду.
Ведуча при ПТСР симптоматика: депресії, алкоголізм, підвищення рівня агресії, зміни фізіологічної реактивності організму. Алкоголізм з одного боку допомагає співвладнати зі стресом та депресією. З другого, підсилює увьязненість організму до ПТСР. При цьому нейробіологічні зміни, притаманні для ПТСР, сприяють сприйняттю до хімічних речовин, і як слідство, розвиток залежності від них (алкоголізм, наркоманія).
Депресія є реакцією на травму. Зворотним боком депресії являється агресія, спрямована усередену. Спалахи агресії та дратівливості, притаманні для депресії, каталізуються, у випадках з ПТСР також нейробіологічною розбалансованістю, пов’язаною з хронічним збудженням нервової системи.
Постійне збудження вегетативної нервової системи провокує неадекватне реагування на незначні стимули, котрі сприймаються як дратівливі або несучі загрозу, не являючись таковими по суті.
У результаті світ сприймається як ворожнеча середа. Формується світогляд, орієнтований на постійний пошук ворогів. Цей світогляд та світовідчуття реально вивчається через параноїчну поведінку. Параноїчна поведінка виявляється в перенесенні «військових» способів реагування у мирне життя. Таким чином, агресію притаманну для ПТСР породжує не тільки агресія але і страх.
Всі ці фактори сприяють відчуженню ветеранів від суспільства, а суспільства від них. Ветерани сприймають світ як загрозу, світ як загрозу сприймає їх. Страх, непорозуміння, відторження з боку суспільства лише посилює аутизацію ветеранів та усугубляє хворобливу симптоматику. Алкоголізм, депресії, нейробіологічна розбалансованість організма ведуть до труднощів з концентрацією уваги, як слідство виникають труднощі при навчанні, засвоєнні нових здібностей та навичок, а також до втрати попередніх професіональних вмінь і втрати інтересу до сфер буття, які раніше мали велике значення. Все це приводить до випадання людини із повсякденності, фіксації на травмі. Як результат – ще раз відчуження від соціуму.
Необхідність знання признаків ПТСР (не тільки з боку психіатрів, психологів, але і інших медиків та соціальних працівників), дозволе здійснювати своєчасні психопрофілактичні заходи та зберегти психічний стан здоров’я значної частини військовослужбовців, пройшовши через іспити екстремальних подій мирного та воєнного часу.

























Розділ 2.
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ АДАПТАЦІЇ ДО УМОВ МИРНОГО ЖИТТЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ



У першій частині цієї роботи було ретельно розглянуто причини та механізми посттравматичного розладу, притаманного учасникам бойових дій. Цей екскурс потрібен для найбільш всілякого об’єктивного розуміння тих людей та їхніх психологічних проблем і станів, які перенесли на собі усі тяготи військової служби, перебуваючи у зонах бойових дій. І ось вони повернулися до умов мирного життя і їм необхідно знову реадаптуватися до нових умов сьогодення.
Низка вище визначених проблем у учасників бойових дій переходить до однієї з найважливіших проблем у житті кожної людини – це саме самореалізація, переосмислення всього буття та своєї місії у нашому світі. У комбатантів це ускладнюється ще і тим, що їм треба знову реадаптуватися з умов війни до мирного життя. І як ми бачимо з вищевисловеного, повертаючись до мирного життя ветерани уже мають за своїми плечами не тільки життєвий унікальний досвід але і величезну низку проблем, викликаних участю у бойових діях. Також маю добавити і про особливості участі у локальних війнах – усі вони відбувалися на територіях інших країн, і велися загалом у межах протистояння наддержав колишнього СРСР та США, що також негативно впливало і на психіку їх учасників.
Людина яка повернулася з війни, насамперед відчуває почуття відчуженості суспільства, у яке вона повернулася і повинна наново адаптуватися до умов мирного життя [23, 24, 35]. Пережита суб’єктом аномалія постає проти нього як безглузда. Перед ветераном постає складне завдання смисловідтворення у, який став незнайомим, соціальному просторі, необхідність переосмислення трагічного досвіду, що він придбав на війні, коригування усієї системи сприйняттів та само сприйняття.
Деяким ветеранам " везе " - вони повертаються до свого будинку, де близькі люди не лише зберегли любов до них, але ще виявилися здатними створити атмосферу, у якій колишні солдати могли відчувати себе у безпеці, виговоритися, обговорити зі своїми близькими пережите, спокійно проаналізувати і осмислити його, й у результаті прийняти свій досвід минулого і відновити віру в навколишній світ. На жаль, ця справді доля небагатьох: а решта, і це теж описано дослідниками -немає такого пристановища, найчастіше вони зіштовхуються з нерозумінням, байдужістю і навіть відчуженням із боку оточуючих людей. І тоді починаються спроби позбутися важких переживань з допомогою алкоголю і наркотиків, зрозуміло, це також у результаті тільки погіршує стан, створюючи нові проблеми через що розвилася залежність від алкоголю чи наркотиків. Всякі рани треба лікувати, це аксіома, й душевні рани теж, обмаль таких людей, хто може впоратися із цим самостійно.
Відповідно до цього у даній роботі були поставлені такі завдання:
1. Проаналізувати наявні дані щодо проявів розладу особистості при ПТСР та близьких до нього станів і як вони впливають на подальшу інтеграцію учасників бойових дій в наше суспільство.
2. Вивчити психологічні особливості посттравматичних розладів у жертв катастрофічних подій з урахуванням діагностичних критеріїв МКХ-10 та
DSM-IV.
3. Здійснити підбір комплексу психодіагностичних методик для аналізу специфічних розладів посттравматичного характеру.
4. Визначити ефективність психодіагностичних інструментів, які були використані під час обстеження груп осіб, що пережили психотравмуючі події.
5. Розробити практичні рекомендації для психологічної діагностики осіб з посттравматичними розладами.
З метою розв’язання поставлених у роботі завдань було створено цілісну систему, яка забезпечить отримання різноманітних емпіричних даних, основний елемент якої – психодіагностичне обстеження за допомогою спеціально складеної для цих цілей батареї психологічних тестів, що включає в себе такі методики:
1. Шкала для самооцінки ПТСР (скорочений варіант) - Self-Rating Scale for PTSD (SRS-PTSD);
2. Міссісіпська шкала ПТСР ( цивільний варіант) (Mississippi PTSD Scale);
3. Шкала оцінки інтенсивності впливу травматичної події (Impact of Event Scale);
4. Опитувальник депресії Бека (Beck Depression Inventory).

2.1. Психологічні наслідки впливу бойових дій

Участь у бойових діях безумовно впливає на свідомість людини, що наражає її до якісних змін. Наряду з багатьма наслідками війни (економічні, політичні, соціальні і т.п.) існують не менш важливі психологічні наслідки.
Перебування в екстремальних умовах характеризується впливом на психіку людини стрес-факторів підвищеної інтенсивності [39,40.41]. Тривалість їх впливу, а також психотравмуючий характер можуть сприяти виникненню змін у психічній діяльності, знижаючи ефективність життєдіяльності вже в мирних умовах. При цьому розширюється і коло жертв, в котре попадають не тільки самі учасники подій, але і їх родичі. Згідно дослідженням військових медиків та психологів, особливості життя за бойових умов призводять до того, що соціальний стан індивіда після звільнення у запас характеризується так званою кризою ідентичності., тобіш втратою цілостності та віри у своє соціальне призначення. Це виявляється в порушеннях здібності учасників бойових дій оптимально проявляти себе у складних соціальних взаємодіях, в котрих і формується самореалізація людської особистністності [43, 44. 45]. Багато з цих людей втратили зацікавленість до громадського життя, знизилась їх активність при вирішенні своїх життєво важливих проблем. Також спостерігається і втрата здібності до співпереживання і необхідності у душевній близкісті з іншими людьми.
Майже половина опитаних військовослужбовців, приймавших участь у бойових діях говорять, що вони не можуть знайти порозуміння ні в суспільстві, ні у родині. Кожен четвертий з них має труднощі при спілкуванні у трудових колективах, а кожен другий змінював своє місце роботи декілька разів.
Порушення здібності підтримувати соціальні зв’язки впливає і на сімейні стосунки (серед учасників бойових дій спостерігається дуже високий рівень розпадів шлюбу).
Надто гостру психологічну драму відчувають інваліди, а також ті, хто втратив своїх близьких. [36] Після всього пережитого на війні у учасників бойових дій проявляються такі величезні зміни у психіці, що навіть батьки інколи з трудом признають у них своїх дітей. Повертаючись до повсякденного життя після впливу екстремальних подій, військовослужбовці ніяк не можуть адаптуватися до мирних умов. Страх, агресивність, підозрілість стають для багатьох з них постійними супутниками життя. Слід відмітити, що адаптація УБД до умов мирного життя характеризується напруженими відносинами між ними та суспільством. Більшість ветеранів негативно відносяться до представників влади, вважають, що держава їх зрадила, і цьому виникає бажання вимістити накопичену душевну біль за безглузде кровопролиття та загибель своїх товаришів [33, 35, 36].
Життєвий досвід цих людей по свєму досить самобутній та унікальний, він надто сильно відрізняється від досвіда невоювавших людей, що і породжує непорозуміння з боку основної маси населення. Громадянське суспільство, як правило, відноситься до колишніх вояків з непорозумінням та побоюванням, що тільки усугубляє хворобливу реакцію ветеранів на незвичну обстановку, котру вони сприймають та розцінюють з притаманним їм фронтовим максималізмом. Свідотством того, що колишні УБД мають труднощі, що до адаптації до умов мирного життя, є їх конфліктна поведінка в соціальній середі: нездатність прийняти нові правила «гри», небажання ідти на компроміси, спроби вирішувати суперечки мирного часу звичними силовими методами. Колишні вояки підходять до мирного життя з фронтовими мірками та переносять військовий досвід поведінки до мирного часу, хоча і десь у глибині душі розуміють, що це неприпустимо. Після бойового гартування компроміси мирного часу, коли «ворог» формально таким не являється і застосування до нього звичних методів боротьби заборонено Законом, зачасту виявляється складним для психологічного сприйняття тими, у кого виробилась миттєва та загострена реакція на любу небезпеку. Багатьом фронтовикам взагалі важко стримуватися, виявляти гнучкість, відмовлятися від звички будь-що братися за зброю – у прямому чи переносному значенні цього слова. Деякі починають пристосовуватися, намагаючись не виділятися серед інших. Іншим це не вдається, і вони залишаються «бійцями» на все подальше життя. Якаж із двух цих тенденцій у психологічному потенціалі учасників бойових дій (творча або руйнівна) буде домінувати за мирних умов, напряму залежить від індивідуальних особливостей ветерана, а також від умов, у яких вони опиняються після повернення з війни [37].
У новій соціальній групі, до якої потрапляють учасники локальних воєн та збройних конфліктів, їх екстремальний досвід стає непотрібним, а вони (ветерани) у свою чергу не взмозі від нього відмовитися, згідно з принципом безповоротнього розвитку психіки (а саме надбані та розвинуті під час бойових дій психологічні процеси зворотної дії не підлягають). Виявляється наступне психологічне протиріччя. Військова дисципліна, необхідність беззаперечного виконання наказу, підкорювання своїм військовим командирам ведуть до подавлення особистої свободи. Але екстремальні умови війни виробляють у рамках цієї жорсткої військової системи і такі якості, як рішучість, ініціативність, винахідливість, здібність до до самостійних дій в скрутних обставинах – бо виживає той, чия реакція швидше, а прийняте рішення буде найбільш адекватним до цієї конкретної обставини [24]. Тому і виходить, що слухняний виконавець, звикший до військового розпорядку та забезпеченню усим необхідним, погано пристосований до життя на «гражданке», у той же час зачасту виявляється сильною, вольовою, незалежною особистістю, усвідомлюючою свою винятковість, обладаючою специфічним досвідом та особистою системою поглядів. За мирних обставин такі люди, як правило, стають незручними для керівників своєю самостійністю, сміливістю та фронтовим максималізмом, а саме тими якостями, які допомогли уціліти на війні.
Ветерани війни повинні шукати шляхи до застосування своїх сил, енергії та досить специфічного досвіду там, де як їм здається, вони потрібні, де їх розуміють та сприймають такими, які вони є. Тоді вони (говориться про відносно молодих учасників бойових дій) знову відряджаються на війну – їдуть до гарячих точок, влаштовуються до силових відомств, а інколи ідуть до кримінальних угруповувань – туди, де може бути потрібен їх специфічний досвід та навички. За даними соціологічних опитів, 75% опитаних виявляли бажання повернутися до Чечні (річ іде про учасників бойових дій у Чечні, Росія), також це стосується і учасників інших локальних конфліктів, або у будь яку іншу гарячу точку, причому практично кожен четвертий мав це зробити без усяких роздумів [ 36]. А до 12% учасників локальних конфліктів минулих років виявляли бажання присвятити своє життя військовій службі за контрактом у любій воюючій армії [40 ].
Спогади та загальне минуле, яке не відоме ні рідним та знайомим, зближують ветеранів та примушують їх тягтися один до одного. Так формуються громадські об’єднання та спілки учасників бойових дій. Усвідомлення приналежності до «особливої касти» надовгі роки зберігає між ветеранами бойових дій теплі, довірлеві стосунки (відносини). Ветерани намагаються допомагати один одному та підтримувати в оточуюючому їх соціумі, де інші відносяться до них без належного порозуміння, з підозрілістю та настороженістю. Слід відмітити, що суперечливість впливу специфічних умов війни на психіку її учасників ще довго продовжує діяти після закінчення бойових дій. Зміни, які відбувалися у військовослужбовців за час бойових дій, виявляються неповоротними.
Душевні надломи, зриви, озлобленість, непримиримість, підвищена конфліктність, з одного боку, утомленість, апатія з другого, - такі природні реакції організму на наслідки тривалого фізичного та нервового напруження, випробуваного за час бойових дій. Відмічені такі симптоми недуга, названого ПТСР або відложеним стресом, як депресія, гнів, злість, почуття провини, розлад сну, нав’язливі спогади, тенденції до самогубства, відчудження та багато іншого [21].

2.2. Особливості фізичного та психологічного стану військовослужбовців, приймавших участь у бойових діях

Розглядуючи зміни фізичного та психологічного стану військовослужбовців, які приймали участь у бойових діях, спираючись на дані світової статистики, можна говорити, що кожен п’ятий учасник при відсутності будь яких фізичних ушкоджень страждає нервово-психічними розладами, а серед поранених та отримавши каліцтва – кожен третій. Але це лиш частина айсбергу, котрий відтворюється після екстремальних впливів. Інші слідства починають виявлятися через декілька місяців по поверненню до умов мирного життя [36, 37]. Це різноманітні психосоматичні захворювання. За даними експертів військово-медичної академії. У учасників бойових дій (у порівнянні з людьми не перебувавшими за бойових обставин) у два-три рази більше вірогідність таких захворювань, як гіпертонія, язва шлунка та двенадцатиперстної кишки. Загальний стан здоров’я характеризується слабкістю, запамороченністю, знищеною працездатністю, головними болями, серцевими болями, сексуальними розладами, порушеннями сну, фобічними реакціями та т.п., а у інвалідів доповнюється ще й проблемами, пов’язаними з отриманими пораненнями та травмами. [54]
Всі ці прояви, які вчені назвали посттравматичними стресовими розладами, свідчать про присутність у учасників бойових дій посттравматичного синдрому. Усі вищеозначені симптоми та хід розвитку ПТСР були покладені у основу діагностичного опитувальника посттравматичного стресу, рекомендованого до застосування в індивідуальній праці з учасниками бойових дій (дивіться додатки). Усі виявлені особливості слід ураховувати при організації реабілітаційних заходів з учасниками бойових дій.
Перейдемо до розгляду головних відзнак у процесі адаптації до умов мирного життя, пов’язаних з особливостями самих людей – учасників бойових дій.

2.3. Особистністні відзнаки процесу адаптації учасників бойових дій до умов мирного життя

На хід адаптації до нових життєвих умов значну роль відігравають характерні особливості особистості. У поведінці людини, повернувшоїся з війни, поєднуються засоби поведінки, сформовані під впливом стрес-факторів бойових обставин, та попередні (довоєнні) засоби поведінки. Психіка кожної людини по-своєму захищається від впливу екстремальних дій, використовуя в якості механізмів захисної поведінки моторну збудженість та активність, агресію, апатію, психічну регресію абож використання алкоголю та наркотичних речовин. [53]
Л.Кітаєв–Смик дефіренцюював учасників бойових дій з деструктивними післястресовими змінами особистості на декілька підтипів [22]:
1. “Надломлені”, для яких притаманне постійне переживання страху, неповноцінності та схилення до жорстокості, неврівноваженості. Зачасту вони спрямовані до уєднання та вживання алкоголю і наркотиків.
2. “Дурашливі”, котрі мають схильність до інфальтивних вчинків, можуть невпопад шуткувати. Як за правило вони недооцінюють реальну загрозу до свого життя.
3. “Остервенілі”, котрі за час бойових дій виробили у собі гіперагресивність. Вони несуть у собі загрозу, як для себе, так і для оточуючих їх людей, осибливо коли в руках у них знаходиться зброя.
У зв’язку від особистністних даних учасників бойових дій виявляються і різноманітні відстрочені реакції на психотравмуючі події війни.
Згідно дослідженням А.Кардинера, це може бути фіксація на травмі, типові сноведіння, зниження загального рівня психічної діяльності, дратівливість або вибухові агресивні реакції. [41]
Існують декілька точок зору на природу розбіжностей посттравматичних стресових розладів у ветеранів.
Так, А Кардинер і Д. Шпигель вказують на наступні три фактори, впливаючі на процес адаптації ветеранів:
1. довоєнні особистністні особистості військовослужбовця, у тому числі і його здібність адаптуватися до нових умов;
2. реакція на загрозливі події, в котрих загроза набуває першочергове значення;
3. рівень відновлення цілостності особистості.
Згідно спостереженням М.Горовиця, “тривалість процесу зворотнього реагування на стресові події обумовлюється важливістю для особистості пов’язаної з цією подією інформації”. Тобіш за благосприятним збігом обставин даного процесу він може відбуватися від декілька тижднів до декілька місяців після припинення психотравмуючого впливу. Це нормальна реакція на стресову подію. При загостренні зворотних реакцій та збереженні їх проявів в течії довгострокового періоду слід говорити про патологізацію процесу зворотнього реагування. Взагалі у прорцесі зворотньої реакції на стресові події М.Горовиць визначає чотири фази: фазу первинної емоційної реакції, фазу «заперечення», відтворюючуюся в емоційному оціпленні; подавленні, уникненні думок та подій, нагадуючих про психотравмуючу подію, фазу чередування «заперечення» та «вторгнення» («вторгнення» проявляється в «виникаючих» спогадах про психотравмуючу подію, сновидіннях про подію, підвищеному рівні реагування на все, що нагадує психотравмуючу подію); фазу подальшої інтелектуальної та емоційної переробки травмую чого досвіду, який завершується ассіміляцією або акомодацією до нього.
Дослідники Б.Гридін, Д.Вільсон та Д.Лінді продовжили розробку ідей М.Горовиця. За їх думкою, подолання особистістю впливу стрес-фактора бойових обставин залежить не тільки від успішності когнітивної переробки травмую чого досвіду, але і від взаємодії трьох факторів: характеру психотравмуючих подій, особистністних характеристик ветерана та особливостей умов, в які ветеран попадає після повернення з війни.
До характеристик психотравмуючої події відносять рівень загрози життя; важкість втрати; несподіваність події; ізольованість у час події від інших людей; ступень впливу навколишніх умов; наявність захисту від можливого повторювання психотравмуючої події; моральні конфлікти, пов’язані з подією, пасивна чи активна роль ветерана в залежності від того, був він жертвою або активно діючим учасником у час травмуючої події, безпосередні наслідки впливу даної події. Серед індивідуальних характеристик ветерана визначають: рівень розвитку збігаючоїся поведінки, ефективність психологічного захисту, наявні до призиву на військову службу труднощі адаптації, психічні відхилення, а також демографічні дані. Післявоєнне оточення ветерана характеризується рівнем взаємної підтримки, культурними особливостями, відношенням до війни, соціальною допомогою.
Взаємодія цих трьох факторів з процесом когнітивної переробки психотравмуючого досвіду (сполучення уникнення спогадів з періодичним їх повторюванням) приводить або до психічної напруги, або до поступової асиміляції психотравмуючого досвіду.
Як наслідок можливі два варіанти: психічна «рестабілізація» або виникнення посттравматичних стресових розладів. Дослідник О.Б.Мощанський визначає ряд факторів, впливаючих на психологічний стан учасників бойових дій, вивчення та своєчасна обробка яких суттєвим чином сприяла б зниженню дезадаптивних наслідків у даної категорії. Він аналізує декілька типових ситуацій бойових обставин, кожна із яких виявляє певний вплив на формування дезадаптивної поведінки. При цьому характер дезадаптивних реакцій також визначається особистністними особливостями військовослужбовця. [37, 52]
1. Очікування екстремальних подій (комплектування, дорога, перші дні). У цей період визначаючим особистністним фактором являється стривоженість індивіда, на котру негативно впливають:
- спотворювання, коньюктурні відомості, надаваємі у ЗМІ;
- відсутність сформованого професійного ядра у загоні, маючого особистністний досвід участі;
- члени родини;
- тривалість фази за часом;
- відсутність пропагування;
- відсутність інформації про пільги, гарантії, компенсації;
- неорганізованість вільного часу та відпочинку.
Дезадаптація у цей період проявляється або у неадекватному реагуванні на оточення (два варіанти – бравада, агресивність, загальмованість або безвихідність, апатія, відчуженість), або у зловживанні спиртного, як засоба для зниження тривожності та зняття емоційної напруги.
2. Гостровиникаюча екстремальна подія (обстріл, бій). При такому розвитку подій в основі поведінки людини знаходяться фізіологічно корисні, пристосувальні реакції організму. Коли організм переходить до режиму екстремального реагування, природньо виникає емоція страху. Військовослужбовці розрізнюються за часом переходу організму від емоції страху до цільоспрямованих дій та за типом реагування (адекватний та неадекватний).
На тимчасовий фактор негативно впливають наступні умови:
- відсутність особистністного досвіду та прикладів поведінки;
- відсутність знань про те, що робити;
- відсутність умінь та навичок
- відсутність чіткої організації
- негативний приклад командира або референтних осіб;
- загибель, поранення товаришів;
- особистністний тип реагування.
Совокупність психотравмуючих факторів в гостро виникаючої ситуації спроможна викликати негайні наслідки. Неадекватне реагування може проходити у вигляді гіперреакції, вираженною у крайньому рухавольному збудженні, супроводжуючумося криками, метушнею (крайня реакція – паніка), або у вигляді гіпореакції, відображаючоюся у рухувальному заторможуванні тіла або його частин (крайній прояв – поза ембріона) [37]. При вираженних неадекватних реакціях військовослужбовець не розуміє та не пам’ятає згодом, що з ним відбувалося. При невиражених реактивних станах дезадаптивна поведінка після події може виявлятися у пасивній поведінці, відмови від подальшого проходження служби, неадекватно-підвищеній поведінці або зацикленості на своїх хвилюваннях. До пролонгованих реакцій відносять посттравматичні стресові розлади [45, 46, 47, 48, 49].
3. Очикування виникнення гострої події (перебування на передовій, охорона та т.п.). Умовами, визначаючими характер реакцій дезадаптації, у даному випадку являється емоційна та фізична стійкість індивіда.
Виникненню дезадаптивної поведінки сприяє:
- Відсутність досвіду;
- Вітсутність занятості у вільний час;
- Непідготовленість командира;
- Необустроєність харчування та побуту;
- Інформаційний голод;
- Ігнорування факторів морального та матеріального стимулювання;
- Часовий фактор;
- Відсутність праці з військовослужбовцями.
Реакції дезадаптації проявляються в залежності від особистністних особливостей:
- У психологічній деформації, зниженні моральних критеріїв;
- Озлобленості;
- Апатії, втрати інтересів до навколишнього середовища, навіть до ігнорування засобів особистої безпеки;
- Зниженні керованості;
- «злоякісному» пиятстві.
Відмітемо, що найбільш небезпечним періодом виявляється остання третина строку перебування в умовах бойових дій. Ближче до кінця військової служби у дезадаптованих змінюється самооцінка, виникає ейфорія та почуття вседозволеності (так як вони «пережили те, що інші не випробували»). А тому у цей період найбільш вірогідні різноманітні ексцеси.
4. Період наслідків. Тут набувають зміни у характері психоемоційного стану військовослужбовців: превалює нервово-психічна втомленість, виникають ті чи інші прояви депресії, тривожності, астенії. Факторами, впливаючими на виникнення дезадаптивних реакцій, являється важкість травмуючи подій, свідком яких стає людина, її втягненість в дані події, та час перебування в бойовому стресі.
Можливі прояви дезадаптації в даний період:
- Нервово-психічна реакція (від розладу сну до стійких неврозів);
- Контроль навколишнього простору;
- Загострення соматичних захворювань: зміни життєвих поглядів та стереотипів поведінки;
- Підвищеня уразливість;
- Готовність до використання сили та зброї;
- Активація соціальної позиції;
- Без свідомий розподіл суспільства на своїх та чужих;
- Виникнення соціальних очікувань від суспільства та т.п.
У даному періоді можливо виділити ще три етапи:
Перший етап – ейфорія (два-три місяці) – почуття гордісті та упевненості у собі, очикування соціальних реакцій;
Другий етап - період неадекватного реагування (три-чотири роки) – виникає від нереалізації очикуваємих реакцій від суспільства, негативного та байдужого відношення;
Третій етап – період адаптації до життя в суспільстві.
Самим загрозливим для учасників бойових дій вважається період, котрий настає відразу по поверненні до домівки. На цьому етапі надто висока вірогідність суїцидних намагань і тому особливу важливість набуває постійна підтримка близьких до ветерана людей. Через три роки по поверненні ветерана до домівки завершується перший етап. До цього часу цілком формується синдром посттравматичного стресового розладу. Відмітемо, що більшість учасників бойових дій зуміють адаптуватися до життя в нових умовах, але наслідки війни впливатимуть на всіх [22].
Потрапивший на війну виходе з неї іншою людиною. За думкою фахівців із військово-медичної академії, повне зцілення від ПТСР не можливе. [Штрихи к портрету больного синдромом посттравматических стрессовых
расстройств на примере участников боевых действий в зонах локальных
конфликтов [37, 46]. ПТСР має тенденцію не зникати з часом, а навпаки набувати більш вираженого характеру, а також виникати несподівано на фоні зовнішнього благополуччя.
Стан військовослужбовця можливо поліпшувати за допомогою системи реабілітаційних заходів. Реабілітація може мати тимчасовий, але значний успіх, приводячий до поліпшення якості життя.








Рорзділ 3
РЕКОМЕНДАЦІЇ



При створенні моделі соціальної адаптації громадян, приймавших участь у бойових діях, необхідно зважати перед усім відновлювальний характер адапційного періоду для означеної категорії населення. Колишні військовослужбовці при переході до мирних умов перед усім переборюють наслідки обставин бойових дій та поновлюють втрачені соціальні зв’язки. Тому слід говорити про соціальну реабілітацію, яку потребують військовослужбовці – ветерани війн та локальних конфліктів [24].
Соціальна реабілітація, як низка заходів, спрямована на відновлення людини в правах, соціальному статусі, здоров’ї та дієздатності. Цей процес спрямований на відновлення не тільки здібності людини до життєдіяльності у соціальному просторі, але і самого соціального простору, умов життєдіяльності, порушених або обмежених з будь яких причин. Мета соціальної реабілітації- забезпечення соціалізації особистості та відновлення її до колишнього рівня, при цьому мова йде про відновлення не тільки здоров’я, але і соціального статусу особистості, правового стану, морально-психологічної рівноваги, упевненості в собі. Найважливішими завданнями соціальної реабілітації військовослужбовців, учасників бойових дій являється забезпечення їм соціальних гарантій, контроль над реалізацією соціальних пільг, правовий захист, формування позитивного громадського погляду та втягнення військовослужбовців до системи соціальних відносин [37].
Етапність, дифіренцьованість, комплексність, послідовність та безперервність в проведенні реабілітаційних заходів – головні принципи соціальної реабілітації. Виділяють різні рівні соціально-реабілітаційної діяльності: медично-соціальний, професійно-трудовий, соціально-психологічний, соціально-рольовий, соціально-побутовий, соціально-правовий.
Головними напрямками соціальної реабілітації учасників бойових дій – є медична та психологічна реабілітація. До праці з ветеранами повинна входити, як медико-психологічна допомога, так і соціальна підтримка.
Головним психотравмуючим впливом бойових дій являється достатньо тривале перебування військовослужбовців в умовах специфічного бойового стресу, накладуючого свій негативний відтиск. В період бойових обставин дія стресу виконує певну позитивну функцію для людини, але вже по закінченню війни вона стає негативним, руйнуючим фактором в дії післястресових реакцій організму [39,40]. Люди, у яких відзначають реакції дезадаптації, потребують медично-психологічну допомогу, особливих заходів психокорекції та психотерапії. Певних реабілітаційних заходів (перед усім психологічної допомоги) потребують батьки та члени сімей учасників бойових дій, які самі знаходилися у психотравмуючій події, в єжечасному очікуванні жахливих вістей. Засобом реабілітації таких сімей можуть бути спеціалізовані центри соціально-психологічної адаптації учасників бойових дій та локальних конфліктів, а також клуби родичів людей, приймавших участь у військових діях [35].
Зацікавленість суспільства потребує того, щоб вже на регіональному рівні розроблювалися та запровадились заходи щодо соціально-психологічної та соціально-професійної адаптації цієї категорії громадян з виділенням їх до особливої групи соціального ризику. Необхідно створювати організаційні структури, безпосередньо зайнятими проблемами учасників бойових дій; всіляко сприяти взаємодії уже створеним та діючім організаціям ветеранів бойових дій, передбачити систему психологічної та психотерапевтичної допомоги, запровадити ряд пільг. Головні зусилля повинні бути зосереджені на спеціальних заходах, запроваджуємих психологами, психіатрами, медиками, головним чином на психодіагностиці, психофізіологічному обстеженні, медичних оглядах та на праці по психорегуляції, психокорекції, заходах психотерапевтичного характеру [37]. У першу чергу до поля пристальної уваги спеціалістів повинні увійти військовослужбовці з прикметами посттравматичних розладів, які у них спостерігались на первинному етапі реабілітації безпосередньо після скінчення бойових дій. Діагностика психічних станів, рівня нервово-психічної діяльності, здійснювальна психологами та психіатрами, повинна бути головним змістом у ході медичного обстеження військовослужбовців після їх повернення з районів бойових дій. При цьому особливу увагу потрібно приділяти проведенню групових та індивідуальних бесід, в процесі яких необхідно орієнтувати у проблемах, виникаючих в ході реадаптації учасників бойових дій до умов мирного життя. Психологічна допомога повинна сприяти успішній адаптації військовослужбовців до нових умов життєдіяльності. Термін «психологічна реабілітація» (від латинського – rehabilitatio – відновити) найбільш яскраво відображає процес та наслідки діяльності психолога при наданні допомоги у процесі соціально-психологічної адаптації [27, 35] .
Психологічна реабілітація – становить у собі допомогу особистості на всіх етапах формування нової системи відносин: від виникнення первинного розладу самосвідомості у формі негативних значущих відносин до формування позитивних значущих відносин особистості до себе у співвідносинах з миром у минулому, сьогоднішньому та майбутньому свого життя. Психолог допомагає військовослужбовцям та членам їх родин відтворити та ствердити свої зв’язки з природним, соціальним та культурним простором життя, структуювати у самосвідомості реалії зовнішнього миру, співвідносивши їх з реаліями внутрішнього миру.
Психологічна допомога військовослужбовцям, учасникам бойових дій, повинна включати декілька напрямків:
1. Діагностика синдрому соціально-психологічної дезадаптації у
військовослужбовця на основі результатів психодіагностики індивідуальних особливостей військовослужбовця. До використання рекомендується анкета для учасників бойових дій та опитувальник посттравматичного стресу. (дивіться додатки )
2. Психологічні консультування (сімейні та особистністні). В
особистністних бесідах надавати можливість військовослужбовцю висловити про все наболіле, проявляючи зацікавленість його розповіддю. Потім треба роз’яснити, що його теперішній стан тимчасовий і притаманний усім хто приймав участь у бойових діях. Дуже важливо, щоб вони відчували взаємопорозуміння та готовність допомогти їм з боку не тільки спеціалістів, але і рідних. Потужним засобом психологічної реабілітації являються щирі прояви порозуміння терпіння до проблем осіб, пройшовши через психотравмуючі бойові умови. Відсутність такого порозуміння та терпіння з боку близьких людей зачасту приводить до трагічних наслідків.
3. Психологічна корекція – це діяльність по виправленню тих
особливостей психічного розвитку, які за прийнятою системою критеріїв не відповідають загальноприйнятій нормі. Кваліфікована психотерапевтична допомога необхідна тим військовослужбовцям, у яких помічаються надто виразні порушення адаптації (депресії, алкоголізм, девіантна поведінка і т.п.).
4. Навчання навичкам саморегуляції (зняття напруженості за допомогою
релаксації, аутотренінга та інших методів).
5. Соціально-психологічні тренінги з метою підвищення адаптативності
військовослужбовця та його особистністного розвитку.
6. Допомога в професійному самовизначенні, профорієнтації з метою
перекваліфікації та подальшого працевлаштування.
Модель психологічної реабілітації:
- Взаємна адаптація психолога та пацієнта.
- Навчання пацієнта навичкам саморегуляції.
- Катарсичний етап (відновлене хвилювання)
- Обговорювання найбільш типових форм поведінки. На прикладі життєвих ситуацій.
- Опробування нових навичок поведінки через гру.
- Визначення життєвих перспектив.
В ідилії кожен учасник бойових дій повинен пройти і психологнічну і медичну реабілітацію. Таким чином, слід говорити про цілісну медико-психологічну реабілітацію (або допомогу) та соціальну підтримку військовослужбовців, приймавших участь у бойових діях. Найбільш вірогідним для виконання завдань системи соціальної адаптації ветеранів було б створення спеціалізованого центру соціальної адаптації громадян, приймавших участь у бойових діях [23]. У такому центрі можливо вирішувати увесь комплекс проблем соціальної адаптації та реабілітації ветеранів бойових дій.
Центр соціально-психологічної адаптації учасників бойових дій повинен вирішувати наступні завдання:
- Медичну реабілітацію військовослужбовців (особливо інвалідів);
- Соціально-психологічну адаптацію військовослужбовців- учасників бойових дій та членів їх родин в системі ринкових відносин (особистністна психологічна та психотерапевтична допомога, групові та індивідуальні форми реабілітації);
- Соціально-психологічна підтримка військовослужбовців та членів їх родин ( з цією метою необхідна організація кімнати психологічного розвантаження при даному центрі);
- Навчальна діяльність (профконсультування, підвищення кваліфікації за громадянськими спеціальностями, професійна перепідготовка);
- Сприяння у працевлаштуванні: створення банку вакансій робочих місць на ринку праці, підтримка зв’язків з роботодавцями;
- Соціально-правовий захист (координація дій центру з військвоєнкоматами, військовими частинами, службами зайнятості, навчальними центрами, юридичними консультаціями; підтримка підприємництва, участь у створенні та реалізації систем соціального захисту). Передбачається також доцільність розробки цільної моделі соціальної адаптації військовослужбовців, приймавших участь у бойових діях, у якій би знайшли своє місце усі працюючі з учасниками бойових організаційні структури, такі як:
- Військові комісаріати, головним завданням яких є постановка на облік, створення комп’ютерної бази даних, систематизоване інформування структур, займаючихся питаннями соціальної адаптації даної категорії громадян;
- Органи соціального захисту, які відповідають за питання матеріального забезпечення (грошових виплат, пільг) та правового захисту учасників бойових дій та їх родин;
- Органи охорони здоров’я, головним завданням яких повинна бути медична реабілітація ветеранів бойових дій та організація медично-відновлювальних центрів для учасників бойових дій;
- Фахівці, забезпечуючі соціально-психологічну та психологічну реабілітацію учасників бойових дій (психологи та психотерапевти) та діючі у тісному контакті з медиками;
- Служба зайнятості – сюди входить вирішення питань професійної підготовки та перепідготовки колишніх військовослужбовців, а також сприяння їм у працевлаштуванні;
- Організації самих учасників військових дій, вирішуючи перед усім проблему моральної підтримки ветеранів та членів їх родин.
Для узгодженої діяльності структур, займаючихся питаннями соціальної адаптації громадян, приймавших участь у бойових діях, передбачається доцільність створення регіональних координаційних рад, включаючи представників даних структур.
Найбільш розповсюдженими методами психотерапії ПТСР є біхевіоральна, когнітивна (або їх сполучення) і психодинамічна. За формою проведення психотерапевтичні впливи підрозділяють на індивідуальні, групові або їх поєднання.
Головними психотерапевтичними стратегіями сьогодні вважається підтримка адаптивних навичок “Я”, формування позитивного ставлення до симптому, зміна атрибуції змісту.
Основними принципами проведення психотерапії ПТСР є :
1) обов’язковість психотерапевтичного втручання;
2) максимально ранній початок після психотравми з метою запобігання розвитку і хронізації ПТСР;
3) комплексне тривале лікування в поєднанні з фармакотерапією.
При проведенні диференційної діагностики необхідно пам’ятати, що в хворих поряд із клінічною картиною ПТСР найчастіше мають місце порушення, що відносяться до інших психічних розладів. У таких випадках може йти мова про сполучену (коморбідну) патологію. Особливо часто спостерігається сполучення ПТРС із панічними, обесивно-компульсивними, тривожно-фобічними розладами, суїцидальною поведінкою та інш. Ці обставини повинні враховуватися не тільки при постановці діагнозу і проведенні диференційної діагностики, але й при призначенні медикаментозного і психотерапевтичного лікування.
У першу чергу диференційна діагностика здійснюється між ПТРС та гострою реакцією на стрес і розладами адаптації. Розмежування між ними проводять на підставі особливостей клінічної картини, а також часу виникнення і тривалості розладів, що спостерігаються.
Система лікувально-реабілітаційних заходів для потерпілих повинна мати комплексний характер і містити в собі психотерапію, психологічну корекцію, медикаментозну терапію.
Якщо у досліджуваного виявляються будь які ознаки ПТРС, то ми можемо впевнено говорити про наслідки стресових ситуації і що даній людині потрібна психологічна допомога. З допомогою психолога, людина потрібна прийняти реалії свого життя з усіма її проявами і відповісти собі на питання: «У силах я щось змінити?» [43]. Якщо у постраждалого на сьогодняшній час на обставини його життя великий вплив мають спогади, поведінка, образ мислення та почуттів, діставшихся в наслідок із минулого, дуже важливо це признати. Поступово пізнаючи, яким краєм травмуючи події впливають на життя людини, одночасно надходить і розуміння того, що зцілення – є процес глибоко індивідуальний і охоплює майже усі сфери життя людини і не може зводитися до однієї соціальної адаптації. Людині дуже важливо розуміти, що після довгих років смятіння, страху та депресій, можливо знову надбати життєву рівновагу, якщо мати перед собою таку ціль і наполегливо іти до неї. Це доказано на прикладах багатьох людей, які пережили травми і надто довго страждали від після травматичних явищ. Якщо людина навчилася розпізнавати наслідки екстремальних обставин, то вона розуміє, що вона цілком нормальна, і що всі ці явища – є результат травмуючи подій в минулому. Таке розуміння приводить до внутрішнього сприйняття того, що відбувалося у минулому, і до примирення самого з собою. Зцілення, мабуть, і полягає у тому, щоб людина примирилася з самим собою, усвідомила себе такою, якою вона є на справді і, вносячи зміни до свого життя, діючи не наперекір своєї індивідуальності, а у союзі з нею. Це мабуть і є істинна задача зцілення [37, 43].
Близька ветерану людина має зрозуміти, що й повернувшись із фронту чоловік, брат, батько, друг став замкнутим чи, навпаки, дратівливим, запальним, якщо відчувається, що у душі утворилася " чорна діра травми " , то нам не треба покладатися на те що, що час усе зцілить. Час справді лікує, але тільки у деяких випадках. Потрібно намагатися створити довірчу, " безпечну " психологічну атмосферу, у якій ветеран може виговоритися, розповісти про свої переживання , не боячись того, що їх незрозуміють чи засудять. Важливо пам'ятати, що повернувшийся із фронту солдат може довгі роки залишатися у полоні своїх спогадів та переживань, що його потрібно повернути до мирного життя психологічно, щоб він примирився з собою - і дійсністю, навчився прощати себе. І водночас - не ставитися щодо нього, як до інваліду, а бути добрим і розуміти що, у тих-таки випадках, коли в самого це не виходить, треба знайти профессіонала-медика, психолога [3, 4].
Оптимальний спосіб рятування від тривалого стресу - цілком розв'язати конфлікт, усунути розбіжності, помиритися. Якщо зробити це неможливо, варто логічно переоцінити значимість конфлікту, наприклад, пошукати виправдання для свого кривдника. Можна виділити різні способи зниження значимості конфлікту. Перший з них можна охарактеризувати словом зате. Суть його - зуміти витягти користь, щось позитивне навіть з невдачі. Другий прийом заспокоєння - довести собі, що могло бути і гірше. Порівняння власних негод з чужим ще великим горем (а іншому набагато гірше) дозволяє непохитно і спокійно відреагувати на невдачу. Цікавий спосіб заспокоєння по типі зелений виноград: подібно лисиці з байки сказати собі, що те, до чого тільки що безуспішно прагнув, не так уже добре, як здавалося, і тому цього мені не треба.
Один із кращих способів заспокоєння - це спілкування з близькою людиною, коли можна, по-перше, як говорять, вилити душеві, тобто розрядити вогнище порушення; по-друге, переключитися на цікаву тему; по-третє, спільно відшукати шлях до благополучного дозволу конфлікту або хоча б до зниження його значимості.
Коли людина виговориться, його порушення знижується, і в цей момент з'являється можливість роз'яснити йому що-небудь, заспокоїти, направити його. Потреба розрядити емоційну напруженість у русі іноді виявляється в тім, що людина метається по кімнаті, рве щось. Для того, щоб швидше нормалізувати свій стан після неприємностей, корисно дати собі посилене фізичне навантаження.
Важливий спосіб зняття психічної напруги - це активізація почуття гумору. Суть почуття гумору не в тім, щоб бачити і почувати комічне там, де воно є, а в тім, щоб сприймати як комічне те, що претендує бути серйозним, тобто зуміти поставитися до чого хвилюючий як до малозначної і невартому серйозної уваги, зуміти посміхнутися або розсміятися у важкій ситуації. Сміх приводить до падіння тривожності; коли людина посміялася, те його м'язи менш напружені (релаксація) і серцебиття нормалізоване.
Можливі способи боротьби зі стресом: релаксацію; концентрацію; ауторегуляцію подиху.






ВИСНОВКИ

Проблема психологічного забезпечення людини до умов життя та діяльності особливо гостро заявляє про себе у часи соціально-економічних реформувань, супроводжуємих кризами. Стихійні лиха, катастрофи, локальні війни та миротворчі спецоперації у яких приймала та приймає участь Україна зі всією очевидність показують, наскільки важлива допомога людям- учасникам бойових дій. Воююча армія «пропускає» через себе багатомільйонні маси людей та після їх демобілізації «виштовхує» їх назад до громадянського суспільства, привносячи в нього при цьому усі особливості мілітаризованої свідомості та виявляє тим самим суттєвий вплив на подальший розвиток соціуму.
Слід відмітити, що вивчення психологічних наслідків війни процес достатньо складний, що пов’язано з декілька причинами. По-перше, психологічні наслідки війни обумовлені, як правило, впливом багатьох факторів бойових обставин. Тому їх діагностика та корекція потребують комплексного підхіду. По-друге, на ступень їх проявів суттєво впливає рівень стресогенності післявоєнних обставин, в які попадає ветеран. По-третє, психологічні наслідки війни можуть проявлятися не відразу після повернення до мирних умов, а через деякий час.
На долю ветеранів випало надто багато нелюдських хвилювань. Події війни впливали не тільки своєю інтенсивністю, але і багаторазовою повторюваністю, травми надходили одна за одною, так що у людини не було можливості та часу «прийти у себе». У таких виключних, за сучасними мірками, умовах, воякам для виживання необхідні були такі навички та засоби поведінки, котрі неможливо визначати як притаманні та загальноприйняті в умовах мирного життя. Багато із цих стереотипів поведінки, придатних тільки для бойових обставин, так глибоко пустили корні, що ще багато років впливатимуть на поведінку людини. Тому усім ветеранам доводиться пройти через період адаптації до нових мирних умов. На цьому шляху можливі прояви посттравматичного стресового розладу – так звані стресові реакції, про які докладно описувалося вище.
Важливість вивчення психологічних наслідків бойових дій визначається необхідністю передбачення результатів впливу психотравмуючих факторів на психіку воїнів в умовах, наближених до умов бойових дій, а також завданнями організації своєчасної психологічної допомоги військовослужбовцям, приймавшим участь у локальних збройних конфліктах.
Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) – посідає центральне місце у підході до проблем соціально-психологічної реабілітації та адаптації учасників бойових дій. Тому саме на вирішенні цього питання необхідно зосередити увагу фахівців – медиків та психологів. Психологічна допомога та медична реабілітація дозволять полегшити процес адаптації військовослужбовців, приймавших участь у бойових діях до умов мирного часу. Тому вони рекомендуються в якості головних напрямків психосоціальної роботи з даною категорією населення.
Оскільки Україна зовсім не така вже бідна, а проблеми наші щодо організації допомоги ветеранам сягають не лише у наше минуле, та й пов'язані зі справжнім, коли психологічні, (але не тільки психологічні), його проблеми окремої людини, людини, як особистості і індивідуальності, не є предметом реальної діяльності, а лише декларацією державних служб. Можливо намітити три головні напрями допомоги ветеранам, тим, хто вже повернувся, і тим хто повернеться. Перше - це організація у межах українських офіційних структур державної служби допомоги ветеранам з певним законодавчим забезпеченням і фінансуванням, з обов'язковим залученням професійних психологів, соціологів і клініцистів до участі з розробки дослідницьких, реабілітаційних і соціальних програм. Друге і тісно пов'язане з першим напрямком, яке умовно може бути просвітницько-благодійним, - це організація з допомогою різних громадських структур, типу комітету солдатських матерів і різних товариств ветеранів афганської війни, груп взаємодопомоги, типу груп зустрічей, відкритих для кожного із ветеранів, де б вони могли отримати потрібну інформацію, поговорити з іншими ветеранами, зрозуміти, що проблеми можна розв'язати тощо. Ось тут головна роль належить волонтерам - людям, бажаючим і здатним надавати таку психологічну допомогу.
Зрозуміло, ідеальний варіант допомоги - це фахівці: лікарі, психологи, психотерапевти, соціальних працівників - люди, які знають, з якою проблемою вони зіштовхнулися і, головне, володіють засобами - як допомагати (ідеально, якщо це відбувається у спеціальних реабілітаційних центрах.) Проте, як відомо, життя наше далекою від цих ідеалів і не можна недооцінювати значення неформальних об'єднань ветеранів, до яких можуть приєднатися люди, які хочуть і які можуть надавати їм реальної допомоги і підтримку. І третій напрям (може бути позначити як просвітницький) - це організація консультативної служби для родичів ветеранів: дружин, батьків, - у межах якої було б мати професійну консультацію, як їм краще побудувати взаємовідносини, як адекватно реагувати на виниклі після психічної травми деякі дива у поведінці, зняти власне психічну напругу. І, безумовно, необхідно вирішувати якомога більше публікувати доступних до різних груп населення популярних книжок і брошур, робити телевізійні передачі, створювати фільми про можливі психологічних наслідки участі у бойових діях, і можна буде впевненіше прогнозувати, що військову і будь-яку іншу, пов'язану з великим ризиком, професію вибиратимуть люди, які володіють необхідним потенціалом стійкості до стресовому впливу.








СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Александровский Ю. А. Пограничная психиатрия и современные социальные проблемы. - Ростов н/Д, 1996. – 307 c.
2.Александровский Ю. А., Лобастов О. С., Спивак Л. И., Щукин Б. П. Психогении в экстремальных условиях. - М., 1991. - 378 c.
3. Александровский Ю. А. Состояния психической дезадаптации и их компенсация. - М., 1976. – 243 c.
4. Александров Е. О. Интегративная психотерапия посттравматического стрессового расстройства. - Новосибирск: Сибпринт., 2005 – 280 c.
5.Анохин П.К. Узловые вопросы теории функциональных систем. – М.: Медицина, 1978 – 447 c.
6. Ахмедова Х. Б.. Изменение личности при посттравматическом стрессовом расстройстве (по данным обследования мирного населения, переживших военные действия). Автореф. дисс. докт. психол. наук. - М., 2004, C. 37-38.
7. Бенджамин Колодзин. Как выжить после психической травмы. Перевод с английского Савельевой. - С. 15- 42.
8. Березин Ф. Б. Психологическая и психофизиологическая адаптация человека. - Л., 1988. - 167 c.
9. Василевский В. Г., Фастовец, Г. А. История вопроса и клинико-психопатологические особенности посттравматического стрессового расстройства у комбатантов // Посттравматическое стрессовое
расстройство. - М.: ГНЦССП им. Сербского, 2005 - C. 32-35.
10. Волошин В. М. Клиническая типология посттравматических стрессовых расстройств и вопросы дифференцированной психофармакотерапии// Психиатрия и психоформакология.- 2001. № 4, Т. 3.
11. Гончаров И. В. Место и роль органов внутренних дел в механизме обеспечения основных прав и свобод личности в условиях чрезвычайного положения // Армия и общество. 1999.- № 2. С. 15 - 25
12. Гаврилова Т.В. Зависимость психологических стрессовых реакций от общественной значимости события// Вопросы психологии экстремальных ситуаций, 2005. - № 1, С. 62
13. Давиденков С. Н. К вопросу об острых психозах военного времени, истерические формы// Психиатрическая газета, - 1915. - № 2, С. 321-325;
14. Дмитриева Т. Б., Васильевский В. Г., Растовцев Г. А., Транзиторние психотические состояния у комбатантов, страдающих посттравматическим стрессовым расстройством (судебно-психиатрический аспект) // Российский психиатрический журнал - 2003. - № 3, с. 38-42;
15. Довгополюк А. Б. Психогенные реакции с поведенческими расстройствами у военнослужащих в мирное время и в боевой обстановке. Автореф. дисс. … канд. мед. наук. СПб; , 1997. – C. 23 -37
16. Зеленова М. Е. Исследования смысложизненных ориентаций у ветеранов боевых действий в Афганистане// Боевой стресс: Механизмы стресса в экстремальных условиях. Сб. научных трудов симпозиума, посвященного
75-летию ГНИИИ ВМ, М.: Истоки, 2005. - 91 с.
17. Знаків В.В. Розуміння воїнами-інтернаціоналістами ситуацій насильства, й приниження людської гідності // Психол. журн. 1989.- Т. 10. 4. З.
C. 113-124.
18. Знаків У. У. Психологічні причини нерозуміння " афганців " в міжличнісному спілкуванні // Психол. журн. 1990. - Т. N4. C. 99-108.
19. Знаків У. У. Психологічні дослідження стереотипів розуміння особистості учасників війни у Афганістані // Зап. психології. 1990. - Na4.
С. 108-116.
20. Кузнецов А. А. Посттравматическое стрессовое расстройство: вопросы лечения // Психологическая реабилитация участников боевых действий и лиц, пострадавших в чрезвычайных ситуациях. М.: Гэотар-мед, 2004. - С. 132-136.
21. Колодзин Б. Как жить после психической травмы. М., 1992. – С. 25-45.
22. Китаев-Смык Л.А. Психология стресса: Издат. Наука.
Москва 1983. – С. 114, 184, 272.
23. Коган Б. М. Стресс и адаптация. М.: Знание, 1980. - № 10. С.12 – 19.
24. Лєсной Н., 2006, с. 104 - 108 Посттравматическое стрессовое расстройство. Предисловие, 2005. - С. 3-4.
25. Литвинцев С. В.. Клинико-организационные проблемы оказания психиатрической помощи военнослужащим в Афганистане: Автореф. дисс. .
д-ра мед. наук. СПб; , 1994. - С. 68-125.
26. Маклаков А. Г. Личностный адаптационный потенциал: его мобилизация и прогнозирование в экстремальных условиях // Психологический журнал. 2001. - Т. 22. № 1.- С. 86-105.
27. Маклаков А. Г., Черемянин С. В., Шустов Е. Б. Проблема прогнозирования психологических последствий локальных военных конфликтов // Психологический журнал. 1998. - Т. 19. № 2. С. 98 -102.
28. Малкина-Пых И. Г.. Экстремальные ситуации: Справочник практического психолога . - М.: Эксмо., 2005. - 926 с.
29. Малкина-Пых И. Г. Психология поведения жертвы: Справочник практического психолога . - М.: Эксмо. , 2006. – 937 с.
30. Небылицин В. Д. Основные свойства нервной системы человека.
- И. Просвещение, 1966. – 185 с.
31. Ольшанский Д. В. Смысловые структуры личности участников афганской войны // Психологический журнал. 1991. - № 5. С. 86-107.
32. Общая психология. Учебник для студентов педагогических институтов под ред. А. В. Петровского. - М: Просвещение, 1986. – 405 с.
33. Общая психология: Учебное пособие для студентов пед. институтов. Богословский В.В., Стеканов А.Д., Виноградова и др. - 3-е изд. перераб. и доп. - М.: Просвещение 1981. – 383 с.
34. Понимание воинами интернационалистами ситуаций насилия и унижения человеческого достоинства // Психологический журнал. 1989. - № 4. С. 65 -77.
35. Попов В. Е. Психологическая реабилитация военнослужащих после
экстремальных воздействий. - М., 1992. – 214 c.
36. Пожидаев Д. Д. От боевых действий – к гражданской жизни // Социс. 1999.- № 2. С.23 – 30.
37. Психосоциальная работа с участниками локальных боевых действий: Метод. пособие / Сост. М. А. Костенко, Н. Б. Костенко, А. В. Урезков. http://arw.asu.ru/nko/man/2.ru.html.
38. Стресс жизни: Сборник./ Составители: Л. М. Попова, И. В. Соколов. (О. Грегор. Как противостоять стрессу. Г. Селье. Стресс без болезней. - Спб, ТОО Лейла, 1994.- 384 c.
39. Снедков Е. В.,. Боевая и психическая травма. Автореф. дисс. д-ра мед. Наук. Спб. - 1997. – C. 37 -78.
40. Сенявская Е. Войны ХХ столетия: социальная роль, идеология, психология комбатантов и посттравматический синдром // История. 1999. -
№ 43.(http://archive.1september.ru/his/1999/his43.htm.) С. 39 -72.
41. Съедим С. И., Абдурахманов Р. А. Психологические последствия воздействия боевой обстановки: краткая история изучения психологических последствий участия в боевых действиях // Армия и общество. 1999. № 2.
42. Селье Г. Стресс без дистресса. - М., 1979. – 438 c.
43. Тарабрина М. У , Лазебная Є. Про. Синдром посттравматичних стресових порушень: сучасний стан та проблеми // Психол. журн.- 1992. № 2.
C. 14-29 .
44.Тарабрина Н. В., 2007. Теоретико-эмпирические исследования посттравматического стресса// Психологический журнал, Т. 28, № 4, С. 5-14.
45. Тарабрина Н. В., Лазебная Е. О., Зеленова М. Е. Психологические особенности посттравматических стрессовых состояний у ликвидаторов последствий аварий на ЧАЭС// Психологический журнал. 1994 -
№5, с. 67-77.
46. Ушаков И. Б., Бубеев Ю. А., 2005. Боевой стресс : Психофизиологические маркеры устойчивости // Сб. научных трудов симпозиума, посвященного 75-летию ГНИИИ ВМ, М.: Истоки. С.12.
47. Уфаев К. После боя // Санкт-Петербургские ведомости. 1996. 24 окт.
48. Фонтана Д. Как справиться со стрессом /Пер.с англ. - М.,1995.– 254 c.
49. Цыганков Б. Д., Григорьев М. Э. Клинико-психологические особенности формирования психических нарушений у ветеранов локальных войн (на примере чеченского вооруженного конфликта 1994-1996 гг.)
- М., 2000. – 138 c.
50. Червонописький С. Монографія. - 2008р. – 270 c.
51. Черепанова Е. М. Психологический стресс. - М., 1996. - 360 c.
52. Черепанова Е. М. Саморегуляция и самопомощь при работе в экстремальных условиях. - М., 1995. – 278 c.